Побачення

Настя довго думала про останній сеанс регресії і силу, яку відкрив у ній Осіріс. Її тягнуло поговорити про це саме з Дмитром – він був не просто провідником у її минуле, але й здавався людиною, яка розуміла глибше, ніж будь-хто інший. Тож, коли він запропонував провести вечір разом, вона без вагань погодилася.

Вони зустрілися на околиці академії біля старої оранжереї, яка, як виявилося, була частиною його особистого проекту. Оранжерея вражала: між скляними стінами росли екзотичні рослини, а на стелі сяяли світлячки, створюючи ілюзію зоряного неба. Митько провів її всередину, і Настя одразу відчула, що це місце наповнене енергією.

"Я давно хотів показати тобі це, – сказав він, запрошуючи її пройти до центру оранжереї, де знаходився невеликий магічний колодязь, оточений кристалами. – Тут я експериментую зі стихіями."

Дмитро показав пристрої, які допомагали посилювати зв’язок із природними елементами. Один із них був невеликим кулоном із рухомою сферою всередині, яка реагувала на думки власника.

"Подумай про вогонь," – попросив він Настю, простягаючи їй кулон.

Коли вона зосередилася, сфера всередині кулона засяяла яскраво-оранжевим світлом і почала обертатися швидше. Хлопець усміхнувся, спостерігаючи за її реакцією.

"Цей кулон допомагає синхронізувати внутрішній стан із зовнішніми стихіями, – пояснив він. – Я хочу, щоб він став твоїм."

Настя взяла кулон і відчула легкий теплий пульс, ніби той дякував їй за зв’язок.

Після демонстрації вони сіли на лаву біля невеликого магічного вогнища, яке Дмитро розпалив одним жестом.

"Ти неймовірна, Настю, – раптом сказав він, дивлячись на неї. – Я бачу, як ти відкриваєш свою силу, і це вражає мене більше, ніж будь-яка магія."

Настя відчула, як щоки почервоніли, але вона не відводила погляду.

"Це все завдяки тобі, – зізналася вона. – Ти допоміг мені зрозуміти, ким я була і ким можу стати."

Дмитро зробив крок до неї ближче, і Настя раптом відчула, як між ними утворюється напруга, але не незручна, а навпаки – приємна, хвилююча.

"Є ще щось, що я давно хотів зробити," – тихо сказав він.

Він нахилився, і їхні губи зустрілися. Поцілунок був м’яким, несміливим, але водночас наповненим щирістю. Настя відчула, як все довкола завмерло: вогнище, магічні кулони, навіть звук води у колодязі. Було лише це мить.

Після поцілунку вони ще трохи сиділи поруч, розмовляючи про свої мрії й майбутні плани. Дмитро зізнався, що хоче створити магічні пристрої, які допомагатимуть людям гармонійно співіснувати зі стихіями. Настя поділилася своїми думками про відповідальність, яку несе її дар.

Коли вони прощалися, Настя вже знала, що цей вечір змінив їхні стосунки. Дмитро не був для неї лише наставником чи другом – між ними народжувалося щось більше.