...

«Найдобріше та найхоробріше серце», — так про нього говорили захисники та захисниці, які пліч-о-пліч з ним неню рідну захищають. Ніколи для себе нічого не просив. Тільки б допомогти. В цілому світі, певно, скільки б не шукали, не знайшли того, хто більше за інших дбає, ніж він.

Від того захисники та захисниці завжди знали, що сила, міць та мудрість його, у вигляді Щита, перед ними нізвідки з'являється саме тоді, коли вони найбільше цього чекають.

Бува, чудовиська хитрі найдорожчими обладунками брязкають, все ближче підкрадаються… Надто ласі ті чудовиська до неньки та нашої солов'їної.

Тієї ж миті Щит наш, немов нізвідки з'явиться і собою заступить. Кожному допоможе.

Та от одного разу, поки наші захисники та захисниці неню захищали, чудовиська хитрі надто близько до Щита підібратися встигли. Багато їх, не порахувати!

Далеко до захисників та захисниць, не покликати, а чудовиська тим часом все ближче підкрадаються, до Щита нашого.

Не витримала ненька рідна, берегиня! Все, що з неї витнулося колись від озер, річок та морів до рослин будь-яких, довкола захисника нашого стало. І хоч здавалося, що вже пізно та цієї миті, навіть небо нагадало про себе.

Замайоріло воно кольорами нашими, найяскравішими. Сонце — проміння простягнуло поміж найсиньоокіших хмар. Чудовиська відвертаються, не можуть на таке сяйво синє із жовтим дивитися та красу нені нашої в небі над собою бачити. Кинулися вони навтьоки.

Покликав наш Щит інших захисників та захисниць. Разом вони наздогнали чудовиськ, та всіх їх відправили назавжди до темниці.

Автор: Інга Квітка

Зображення створено за допомогою ШІ.