....

Ця реальна історія про крихітну п’ятирічну дівчинку, яка одного дня увійшла до однієї з кімнат в будівлі в Лисичанську і побачила Сару та Стівена, які прилетіли до нас із далекої Британії, щоб допомагати нашим захисникам та захисницям. Адже їхня робота рятувати інших - це поклик серця!

Підлі загарбники не зупинялися ні на мить і жінки з дітьми в місті шукали захисту, де можна зігрітися. Вони були дуже голодні і сподівалися що-небудь поїсти і отримати дах над головою.

В тій кімнаті парамедики Сара та Стівен проводили навчання для всіх, хто приходив до них. Адже головне кредо їхньої родини, яке заповіла Сарі її прапрабабуся: “Якщо ти можеш комусь допомогти, ти повинен це зробити”.

Дівчинка заходила і виходила з кімнати під час навчань. Вона нагадувала справжнє янголя. Маленька, майже прозора із золотавим волоссячком, як промінчики у сонця. А світлі, ясні очі нагадували всім, хто її бачив - наше блакитне небо.

Сара та Стівен помітили, що золотоволоса крихта-янголя постійно зазирає до них. Дівчинка відчиняє двері, заглядає в кімнату для навчань. Деколи може стояти біля дверей досить довго і уважно дивитися, що роблять Сара та Стівен. Здавалося її очі не опускали повік навіть на мить. Крихта стояла, затамувавши подих.

Сара та Стівен здогадалися, що вона хоче щось сказати, але перш ніж вони покликали її, дівчинка вийшла із кімнати для навчань. Проте не минуло і півгодини, як вона наважилася знайти в собі сміливість, переступити через поріг й зробити кілька кроків вперед.

П'ятирічна малеча нарешті спитала:

- Що тут відбувається?

Сара та Стівен зазирнули в її небесні очі, які після всього, що бачила ця дівчинка, виглядали надто дорослими. В них, неначе оживало те, що відбувалося щосекунди за тими стінами. За своє життя вона на жаль встигла побачити дуже багато.

Зазирнув в її очі, Сара нагадала собі про те, що не може дозволити собі сліз, що вона має допомагати, підтримувати, зцілювати і найменший відтінок переживань в її погляді, не може собі дозволити. Вона та Стівен мають зберігати абсолютний спокій та впевненість, що все буде добре і роблять все для того, щоб жінки та діти тут не відчули, навіть найменшої зміни в їхніх поведінках.

Чоловік та дружина прилетіли до нас, щоб надавати нам підтримку, допомогу, порятунок і свої сльози вона залишає для свого дома і близьких людей. Тут вона має, як і завжди показувати приклад впевненості, стриманості, рішучості і правильності власних дій.

Стівен непомітно підтримав дружину поглядом і вони не домовляючись, присіли навпочіпки поруч з дівчинкою, щоб бути з нею майже одного зросту. Вони всміхнулися крихті-янголяті і за допомогою перекладача, пояснили, що вони є тими, хто допомагає рятувати і зараз вони якраз навчають всіх, хто прийшов до них, робити те, що вміють самі.

Звісно, інструктори делікатно підбирали кожне слово у спілкуванні з дитиною. Вони одночасно поводили себе і як досвідчені парамедики, і як батьки, які вдома в Англії мають трьох діточок, і як дорослі, які розуміють, що можна, а чого не можна казати крихітній дитині. Головне, вона тут всередині, а там за цими стінами, зараз - захисники роблять все заради нашої неньки!

За допомогою перекладача Сара та Стівен почали розповідати про те, що вони навчають рятувати і перетворили заради дитини те, чим вони займаються років, на кшталт дитячої гри. Вони пояснили дуже загально, що і як треба робити.

Як сказав тихо Стівен:

- Дитині не потрібно знати всю правду і показувати їй все з курсу наших навчань.

Почув, що те, що роблять бойові медики може їй одного разу допомогти врятувати, крихта-янголя, попросила, щоб і її навчили. Маленькій вік дівчинки міг на перший погляд, створити у оточуючих уявлення, що вона навряд налаштована серйозно вчитися, але її погляд - такий дорослий з небесними оченятами говорив геть інше. Не дивлячись на дитячу непосидючість, крихта-янголя як і першого разу, коли зазирала і зачиняла двері, тепер так само себе поводила й водночас показувала, що не відступить.

Після кількох прохань, Сара запитала у дівчинки:

- Крихто, навіщо ти хочеш навчитись допомагати, як ми? Ти теж хочеш зцілювати? - спитала Сара в малечі.

Відповідь крихти-янголя вразила всіх присутніх в тій кімнаті:

- Якщо ті погані люди зроблять погано моїм татові і мамі… я хочу вміти їх врятувати, як ви, як захисники.

Чи варто казати, що всі присутні в кімнаті перезирнулися між собою. П'ятирічна дівчинка, яка нещодавно робила кілька нерішучих спроб, щоб увійти до навчальної кімнати, сміливо заявила про те, що хоче допомогти мамі та татові.

Стівен вирішив, що дівчинка може брати участь у навчаннях. Найголовніше, про що він подумав, дивлячись на маленьку крихітку, це щоб і вона і інші діти з дитинства знали про важливість саме необхідності допомагати іншим: людині, тварині, рослині.

- Найцінніше питання, яке я колись чув, задала нам ця маленька, п’ятирічна дівчинка, - прошепотів Стівен своїй дружині, - дає одну просту і водночас безцінну для світу відповідь: діти з дитинства мають знати про важливість допомоги і питати: “як можна це зробити”?

Крім того Стівен вважав, що не дивлячись на свою безперервну цілодобову зайнятість тут, він мріяв про те, щоб почати якомога більше показувати дітям, як і чим можна допомогти - особливо тут, особливо зараз.

- Діти можуть це зробити, головне вміти правильно пояснити, задіяти момент гри, відволікання і разом з тим, постійно наголошувати на головному сенсі, - зауважив Стівен, - хоча, цій крихті-янголяті і наголошувати не треба, - сказав він, спостерігаючи за тим, як дівчинка ловить кожен рух Сари, коли та показує їй, як саме накладати джгут.

Минав час. На жаль дозвіл перебувати в місті для рятувальників із Британії закінчився, Сара та Стівен намагалися забрати разом із собою якомога більше людей. Вони встигли познайомитися з матусею дівчинки, яка мала ті самі небесні очі. Проте і мама і крихта відмовилася їхати, тому що чекали на тата, який пішов захищати нашу неньку.