...

З тих пір минуло майже десять років. Одного дня поверталися наші захисники і захисниці з важливого завдання, захищаючи нашу неньку, через ліс. Раптом один із захисників почув тоненький писк. Озирнувся по сторонах, ніби немає поруч нікого. Рушив вперед та помітив, як в траві хтось ворухнувся. Присів навпочіпки і бачить, перед ним в траві - крихітне совеня лежить з крилом, що на бік дивиться, а поряд ворони, які намагаються його заклювати.

Всі знають, що в наших Героїв не лише хоробрі, а ще й великі, щирі та добрі серця. Тож геть не дивно, що нашому захиснику стало шкода совеня. Він швидко відігнав ворон від птаха, зняв з себе шолом, поклав до нього совеня і побіг наздоганяти своїх. Повернувшись до себе, наш захисник одразу пішов до лікарів, адже сам він, не знав, як допомогти птаху.

І хоча до цього наші лікарі встигли допомогти багатьом тваринам, адже наші захисники та захисниці постійно приносили когось з пухнастиків, кому потрібна була допомога через загарбників підлих, але совеня їм довелося лікувати вперше. Тож лікарі вирішили порадитися з орнітологом, до якого і подзвонили.

Далі вони уважно і разом з тим вкрай обережно оглянули крихітного, пухнастика, який роздивлявся по сторонах величезними очима. Напевно, можна подумати, що в той момент совеня дуже злякалося, адже довкола нього зібралося багато людей, але птах миттю відчув, що тут про нього точно піклуватимуться.

Совеня було досить слухняним птахом. Поки совеня лікували, наш захисник також ні на мить не залишав свого нового, крихітного друга. Він всю ніч просидів поруч із совеням, а на ранок, коли лікарі впевнилися, що з крихітним, пухнастиком все добре, вони відпустили совеня і наш захисник забрав його до себе.

З тих пір крихітне совеня оселилося в нашого захисника. Всі дуже полюбили птаха і частенько провідували його, щоб принести смачненьким та побажати йому якомога скоріше одужати. Совеня раділо кожному гостю, який приходив, з радістю йшло до рук і дозволяло себе гладити, при цьому весело ухкаючи. Проте усім серцем, перш за все, совеня прикіпіло до того, хто одного дня забрав його сюди.

Минув час і совеня вперше розправив крила, полетіло. Ох, і раділи наші захисники і захисниці! Лікарі теж зазирнули у гості до свого крихітного, пухнастика, щоб помилуватися на це диво. Хоча саме їхні золоті руки й повернули можливість літати птахові.

Спочатку совеня літало лише всередині, там де вони жили і ховалися від вогню, але з часом, коли його рухи стали впевненими, а крила почали повністю слухатися, наш захисник вперше виніс його на свіже повітря.

Здивувалося совеня, який перед ним величезний ліс, бо ж крихта встиг забути про нього та з тих пір совеня літало лісом вночі, а перед ранком завжди поверталося до нашого захисника, який поряд з собою облаштував для птаха маленький куточок.

Кожної ночі, коли совеня відправлялося до лісу, наш захисник з сумом думав, що більше ніколи не побачить його та птах повертався, знову і знову дивуючи своєю вірністю… і ще одне, з часом наші захисники та захисниці почали помічати одну дуже важливу особливість: коли підлі загарбники неньки нашої намагалися наблизитися до них, совеня, де б не було, тієї самої секунди, наче відчуваючи, швидко поверталося назад, щоб голосним уханням, повідомити про наближення загарбників.

Таким чином совеня дякувало за порятунок та їжу. Кожного разу наші Герої захищали неньку і також не забували у відповідь на допомогу подякувати крихітному, пухнастому другу за його турботу!