Розділ 4. Війна полум'я влади. Глава 12. Познайомся, Смерть

Чотири Місяці по тому. Місяць Кутіос

Королівтсво Краомолія. Город Онехейне.

Джерард

Новини розліталися по Краомолії та за її межі, наче іскри полум'я в охопленому пожежею лісі. Порив вітру, і ось вже маленькі вогники тут, і там перетворюються на нові пожежі.

Через кілька місяців відлуння вчинку Еліени звучало вже в усіх куточках Краомолії. Військо розповзлось по королівству, намагаючись погасити невдоволення. Довелося придушити два повстання в нещодавно захоплених регіонах – Бренарейн і Боритор, розташованих на крайньому півдні, біля самого кордону і Південних гір.

Джерард тонув у люті. Чіпляючись поглядом за точки на карті Краомолії та королівств-сусідів, він не міг зібрати думки до купи. Занадто багато всього порушила ця мала відьма, яка повинна була здохнути ще десять весен тому. Тоді, у палаючому Фейркаслі, він не міг повірити, що його найкращий лучник промахнувся. І зараз, змучений підготовкою до третього походу на кордоні Креасії, король сидів у маленькій залі для аудієнції та розбирав гори сувоїв з доповідями, які йому доставляли гінці з різних частин королівства. Він уважно вчитувався в написані слова, намагаючись зрозуміти суть. Зненацька в голові знову пролунали слова Малахтай зі свята: «У нас була угода, Найрен».

Найрен

– Ні, ні, ні! Маленька, що ж ти наробила? — цієї самої миті прокричала Найрен, намагаючись витягти з малесеньких пальчиків Орлейт дерев'яного дракона, якого та щойно зірвала з маминою шиї. – Святі духи, змилуйтесь!

Останні декілька місяців королева не знімала амулет з шиї та весь час смикала його, тому мотузочка, що його тримала стала трухлявою і слабкою, ось Орлейт і вдалось так легко її порвати.

Джерад

– Королеву до мене! Негайно! — гаркнув переповнений люттю Джерард, якого щойно осяяло розуміння того, як легко його обдурили. Він знову подивився на пергамент і, скрутивши його кинув у вогонь. Дурне створіння, як вона могла? Як вона посміла? Як їй, вщагалі, таке спало на думку?

– Що стоїш? Доставити Її Величність до мене негайно! У мене для неї важливі новини про її батька,— випалив король, зірвавшись з крісла так, що воно з гуркотом врізалося в стіну, і, ледь не збивши по дорозі слугу, що не встиг відступити, вилетів з кімнати. — Я буду на вежі! — ховаючись за поворотом коридору, вигукнув Джерард.
 

Найрен

— Будь ти проклята, відьмо! — пирхнула Найрен, коли нарешті змогла відібрати амулет у дочки та вигнати з покоїв переляканих служниць.

Орлейт голосно плакала, але Найрен, здавалося, її не чула. Вона намагалася зв'язати кінці розірваної мотузки. Можливо хоча б це врятує її.

Але руки тремтіли, думки плутались, в голові гримів грім, серце скажено калатало в грудях і в неї нічого не виходило. Все так не вчасно. Джерард тільки повернувся, він страшенно злий і змучений військовими походами. Цього разу, йому доводиться захищатися, а він це ненавидить. І якщо король зараз зрозуміє, що його дружина брехала, то не зносити їй голови, адже це, чистої води, зрада. Принаймні він так розсудить: Малахтай може бути феєю, а значить, вона – чарівне створення, і угода з нею – зрада короні.

Відьма, як кістка впоперек горла, стала в його королівстві ще тоді, коли не загинула разом зі своєю родиною, і зараз ця кістка почала розривати короля зсередини, намагаючись вбити найболючішим способом. Але Найрен не знала. Вона поняття не мала, що дівчисько — це та втрачена спадкоємиця Майнгардта.

Та королева любила свою дитину і розуміла, що Джерард міг скільки завгодно заперечувати очевидне, але він був проклятий. Всі легенди, про смерть Алаінн з кожною весною все більше схожі на правду – вона, і справді, вмираючи, поставила мітку на його роду, щоб у Краомолії ніколи не могло з'явитися спадкоємців. Але що було робити тій, яка мала принести Джерарду наступника? А вона мусила йому його принести! У неї не було вибору. Жодна відьма, жоден шаман – ніхто, крім Малахтай, не допоміг їй завагітніти. Очевидно, саме тому, що прокляття наклала її власна мати.

Раптовий гучний стукіт у двері змусив королеву підстрибнути, вона випустила амулет з тремтячих пальців, той вдарився в кам'яну підлогу і покотився кудись в сторону, коли у дверях з'явилася голова слуги.

— Ваша Величносте, Його Величність бажає вас бачити, – смиренно вклонившись промовив хлопець у дверях, він здався їй трохи занадто схвильованим. 

— Передай Його Величності, що я зайнята Її Високістю. Бачиш, вона ніяк не може заспокоїтися, нервово відповіла королева і махнула на Орлейт, яка все ще заливалася плачем у колисці. Сама ж Найрен вже стояла на колінах і шарила руками по підлозі в пошуках заповітного дракона.

— Пробачте, Ваша Величносте, але Його Величність… — спробував підібрати правильні слова слуга, натякаючи на те, що король лютує  і ніхто не посміє зараз з ним сперечатися. – дуже наполягає.

Найрен глибоко вдихнула. Це кінець! Амулет ніби він розтанув у повітрі. Вона знала, якщо Джерард настільки злий, що слуга її не слухає, отже, не прийди вона до короля з доброї волі, її притягне до нього варта, а це ганьба і нічого не змінить, тільки розлютить його ще більше.

Королева повернулася, підійшла до колиски, поцілувала рожевенький лобик донечки, яка все ще голосно кричала і мовчки пішла за слугою. Розмови з королем ніяк не уникнути. Після свята все королівство повисло над прірвою. Сьогодні принесли нові звістки: на межі з Креасією спалахнуло повстання ще в одному селищі, і там знайшлися спадкоємці Айрактар, місцевого роду володарів, і тепер вони збирають армію, щоб відновити свою владу. Гірше і бути не могло! Зараз для бунтівників і ворогів чудовий момент – королівство в сум'ятті, всі розгублені, єдина спадкоємиця Краомолії проклята. Наче Малахтай доклала зусиль до того, як швидко всі про це дізналися.