Розділ 3. Помста. Глава 11. Частина 1. Свято, на честь дарування імені

Місяць Ріурос. Весна по тому.

Королівство Краомолія. Город Онехейне.

Еліена

Старовинна величезна зала зустріла принцесу вогнями свічок і смолоскипів. Ці, зазвичай похмурі, стіни сьогодні були вкриті переплетеннями танцюючих тіней. В кутку грала трупа музикантів. Навкруги лилася приємна, вколисуюча мелодія, щоб – не приведи дракони! – Не стривожити винуватицю урочистості. Музика луною відбивалася від стін і неслася далеко за межі замку, у високе зимове безхмарне небо над Онехейне.

Такі розмиті, такі далекі уривки спогадів викликали й одразу стерли усмішку з її юного обличчя. Навіяні запахами, звуками та блиском каменів, вони змусили фею мимоволі зажмуритись і тряхнути головою. Вона подивилася на трон у спробі захиститися і відігнати непрошені образи в її пам'яті.

Глибокий вдих. Вона повернулася до трону, зосередивши увагу на тому, навіщо прийшла в лігво звіра. Ніколи раніше фея не була в королівському замку Онехейне, лише бачила його очима сокола, і тепер принцесу вражали його велич і багатство. Фейркасл не йшов з ним ні в яке порівняння. Такий маленький і такий обшарпаний… Але вона це виправить!

Дівчинка розтисла кулаки, опустила плечі й… видих.

Сьогодні королівна весь час дивилася на своє відображення у дзеркалах на стінах – вона виглядала інакше. Їй доведеться грати роль доньки знатної родини Василеусів із далеких північних земель. Від обличчя вниз по акуратних кучерях тяглися тонкі, мов павутиння, дорогоцінні ланцюжки. Вони не кидалися в очі, як важкі прикраси, але у світлі вогнів блищали, наче велична корона. У довге світле волосся їй вплели блискучі шпильки із самоцвітами у вигляді різних квітів. Далі відливаючі золотом пасма збиралися на шиї в легку зачіску і розсипалися хвилями по плечах. Чудова легка сукня кольору молодої трави з вплетенням золотистих візерунків на талії й декольте підкреслювала юну статуру майбутньої королеви. Жодних зайвих прикрас, жодних непотрібних деталей – лише королівська постава і спокій у погляді. Еліена ковзала між гостями по залу, а слідом за нею ковзав поділ зимової мантії з капюшоном, що покоївся на її плечах.

Сім'я Василеусів, на превеликий жаль, не отримала свого запрошення, а отримала тільки повідомлення про народження спадкоємиці. Через те, що лорд ніколи не був з королем у гарних стосунках, він навіть не здивувався тому, що Його Величність не вшанував їх подібною честю.

«Потрібно буде запропонувати Василеусам перебратися в Майнгардт», — подумала принцеса, посміхнувшись черговому залицяльнику, який розпитував про її домівку. Це був невисокий хлопець з темним і дуже прилизаним волоссям. Еліена відразу згадала про Маттея і його звичку, пригладжувати волосся, коли той хвилюється. Через те, що залицяльник був дуже наполегливий у своїх розпитуваннях, Еліена спритно загубила його в натовпі. Взагалі, на святкуванні багато хто заглядався на неї та цікавився, хто ця мініатюрна дівчинка. 

Проте, Еліена, перебуваючи в самій гущині зали, трималася обережно, на достатній відстані від гостей, щоб ніхто не ставив зайвих питань, уникливі відповіді на які могли її видати. Вона була ввічлива і тиха, як і личить бути дівчатам її віку зі знатних сімей, як і вчив її Маттей.

— Його Величність король Джерард Тренген Завойовник! — пролунав гучний голос і примусив Еліену обернутись. Голос продовжив: — Її Величність королева Найрен Тренген! — Всі присутні розвернулися до парадного входу, де вже стояло королівське подружжя. — І їх донька, спадкоємиця престолу Краомолії, Її Високість кронпринцеса Орлейт1 Тренген Прекрасна,— закінчив голос.

Здавалося, серце зараз вистрибне і полетить на вихід. У Еліени пересохло у горлі. Вона спостерігала за тим, як Джерард і Найрен з Орлейт на руках переможно йшли у своїх важких королівських хутрах і святкових коронах через зал до тронів і колиски. На обличчі чоловіка світилася вся гордість світу.

Фею пересмикнуло, коли Джерард проходив повз неї коридором з людей. Король ще жодного разу з тієї самої зустрічі уві сні не знаходився від неї так близько. Еліена трохи примружилася, проводжаючи їх поглядом.

"Тримай себе в руках".

Король з королевою дійшли до свого місця і поклали дівчинку в колиску. У феї перехопило подих, ніби в кімнаті стало замало повітря.

Напруга і хвилювання зростало з кожною миттю. Долоні стали вологими, а коліна ледве слухалися, поки Еліена стояла в черзі на привітання. Ось він, цей момент: гості один за іншим підходили до королівської пари, недалеко від колиски немовляти, кожен дякував за запрошення, бажав чогось спадкоємиці, після чого клав своє підношення на поміст.

Серце стукало все голосніше. Бум. Бум. Бум. Еліена стільки планувала, мріяла, і тепер страх і передчуття сплелися в дикому танці всередині її живота. З кожним кроком, що наближав її до колиски, перед очима спливали нові й нові спогади з того самого дня, коли був убитий її світ, коли сонце почервоніло від кількості пролитої крові, а земля застогнала під тяжкістю горя, що прокотилося по ній через... НЬОГО.

Лють і гнів заповнили фею, виштовхнувши всі натяки на страх і залишивши тільки жагу помсти.

— А ти, юне створіння, кого представляєш? — знайомий голос вивів Еліену із заціпеніння.

Адже він лише кілька хвилин тому гримів у спогаді: «Знайти дівчисько, знайти та вбити!» Тоді, у Фейркаслі, коли її притискала до себе мати, дівчинка цього наче не чула – слова спливли в одному зі снів багато весен по тому. Відстань між Еліеною та Джерардом була всього нічого – не більше ніж десять кроків, – але з обох сторін королівської пари стояла варта. А поміст для підношень розташований зовсім близько від колиски. Чудово!