Глава 9. Частина 2. Пітьма. Урок п’ятий і шостий. Угода.

Найрен

— Доброї ночі, феє — скидаючи з голови каптур, промовила копрлева.

Її все ще знобило від подорожі крізь Темний ліс. Такого жаху королева ще не бачила і вже точно не забуде. Від однієї думки, що доведеться їхати тією ж дорогою додому, у неї підкошувалися коліна, і її починало трусити. Вона знову згадала очі, що світилисяу темряві, різного кольору і розміру, що дивилися на неї зі всіх боків, і одразу  обхопила себе руками. Провідник суворо заборонив відступати навіть на півкроку вбік і взагалі піднімати погляд на ліс. Він дозволив дивитися тільки на його спину, на якій світилася руна охорони. Ці звуки, шурхіт і стогони… Здавалося, навколо неї, так далеко, як бачило око, розкинуло свої сіті найстрашніше місце на всій Бріолії. А може не тільки на ній? Пару разів у неї, навіть, промайнула думка: може, ну його все в болото, хай краще король її стратить, але вона поверне назад, геть із цього страшного місця? С того боку, напевно, знайдеться провідник через гори Гномів. Демони, але ж в шинку залишився Василескі, вона не могла так його підставити. Адже саме рудий бородач, відповідав головою за безпеку і життя королеви. Вихована й випещена в королівських покоях, Найрен рідко цікавилася чимось або кимось за межами своєї сім'ї, але цей чоловік ризикував заради неї всім, і щось всередині її розпешеної королівської голівоньки не дозволяло заплющити на це очі.

Зараз Найрен не полишало відчуття нереальності того, що відбувається і цього місця. Замок був продовженням лісу, такий темний і похмурий, з обгорілими боками, ніби обпалене полум'ям дерево, вбите вогнем зовні, але живе всередині.

— Я прийшла укласти з тобою угоду, — коротко констатувала Найрен, викликавши у де Фейр удаваний подив на обличчі.

— Ми так близько знайомі, що Ваша Величність вирішила звертатися до мене на «ти»? — хмикнула Еліена, скрививши куточки губ в усмішці. Але підборіддя, що виглядало з-під капюшона мантії, випромінювало спокій і впевненість.

Еліена

Найрен рішуче проігнорувала випад юної феї, і звідкись з-за ширми в дальньому кутку зали почулося зітхання Маттея. Різниця у віці, вихованні та стриманості була розміром з Краомолію.

— І що ж Вам від мене потрібно, Ваша Величносте? – Запитала де Фейр. І перед її очима одразу постала картина страти, в якій за королівським бажанняс Найрен, всіх чарівних істот Онехейне ставлять обличчям до натовпу, а потім кат заносить важку секиру і опускає, заносить і опускає, знаочить і опускає, щоразу зносячи голову наступному. Еліена бачила дітей, які стоять у черзі і чекають своєї долі, а королева і її нелюд-чоловік сидять на помості головної площі і спостерігають за дійством.

— Ти знаєш, чого я хочу, — зробивши крок вперед, відповіла Найрен, чим викликала незадоволене бурчання дракона. Йому не сподобалося, що гостя наблизилася. Еліена мовчала. — Мені потрібен спадкоємець,— низьким голосом додала королева.

— Спадкоємець? — роблячи вигляд, що не знає, про що йдеться, уточнила Малахтаі. Хоча жінка попередила її в посланні. Та й бачити її страждання було дуже приємно. – А що сталося? Королеві потрібна допомога у відновленні чоловічої сили? — не стримавшись, підділа її фея.

Так, це була одна з речей, про які вона не так давно вичитала. Виявляється, з дітьми все було складніше, ніж їй здавалося в казкових історіях, які колись розповідав Маттей. І зараз, швидше за все, хлопець готовий був здерти завісу, за якою стояв, аби не розреготатися в голос.

— Припини знущатись, все королівство знає, що ми прокляті! — ледь не зірвавшись на крик, не витримала Найрен.

Вона зробила ще один крок у бік Елієни і тут зрозуміла, що припустилася страшної помилки.

Рука феї різко піднялася вгору і невидимий потік магії схопив жінку за шию, після чого стис, все сильніше і сильніше, перекриваючи доступ повітря і піднімаючи Найрен над землею доти, поки пальці її ніг вже ледь торкалися підлоги. Принцесі не сподобався її тон. Гостя говорила так, ніби ні в чому не винного короля спіткало прокляття злої відьми. Малахтай навіть трохи підвелас, але пригадала про дракона, що лежав на колінах, і сіла назад у крісло, притримуючи Малюка другою рукою.

— Акуратніше, Ваша Величносте, — рівним тоном промовила де Фейр, змушуючи королеву хапатися за скуту магією шию. 

Еліена боролася зі спокусою зламати цю тонку перешкоду між Найрен і потойбіччям, яку вона зараз стискала в своїй руці. Змусити все королівство поринути в жалобу і біль, спостерігати за сумом короля, який, як їй здавалося, не міг натішитися своїй новій іграшці. Ні! Потрібно заспокоїтись, якщо вже королева прийшла до неї. Значить, вона готова на все і може стати її першим кроком до заповітної мети. А це не просто скорбота і біль, це повна руйнація Краомольського королівства. Це єдиний кінець цієї історії, який її влаштовував. Інакше він знайде нову королеву і все почнеться з початку.

Фея повільно розтисла пальці. Найрен вивалилася з її магічної хватки на підлогу, впала на одне коліно і намагалася віддихатись.

Маттей видихнув з нею в такт — Еліена це чула. Він не міг дозволити феї вбити королеву, і саме тому був тут.

— Мені потрібен спадкоємць, — судомно видихнула королева Краомолії.

Вона піднялася на ноги, випросталася, але все ще трималася за ниючу шию однією рукою. А другою простягла гаманець Малахтаі.