Глава 9. Частина 1 Пітьма. Урок п’ятий і шостий. Угода.

Місяць Анагантіос. Місяць по тому

Великий Краомольский шлях

Найрен

Коні мчали вперед. Вкрите снігом і кригою поле зустрічало їх лише сильними поривами морозного вітру. Коні видихали клуби білого пару і хрипіли у відповідь. Холод прокрадався крізь каптан і шкуру на плечах і під шкіру вершникам. Найрен була досить скромно одягнена: простенька сукня сірого кольору, як у звичайних мандрівників, благенький каптан і шкура, які довелося взяти у прислуги, щоб привертати якнайменше уваги. Ні тобі корони, ні королівського хутра. Все було якось не так, неправильно, і вона це розуміла. Якщо король дізнається, їй не зносити голови.

Від цієї думки Найрен зіщулилася, сильніше стиснула скам'янілими в рукавицях пальцями поводи, пришпорила коня і незабаром порівнялась з Василескі.

Чоловік же тримався в сідлі абсолютно спокійно і впевнено. Його потужний войовничий профіль неможливо було сплутати з іншими. Навіть простий одяг найманця не міг приховати лицарської постави, але бачити його в подібному вбранні було дивно. І хоч своє руде волосся Василескі сховав під великим капюшоном плаща, борода все ж таки трохи виглядала назовні, привертаючи увагу Її Величності. 

— Ще далеко? — прокричала вона, не знаючи, чи почує її Василескі через такий сильний вітер. 

Вони скакали прямо через поля, в обхід постових на кордонах королівств, скакали невтомно з самого світанку. Василескі весь час дивився прямо перед собою і добре знав, куди треба їхати. Це викликало у Найрен захват. Вона не розуміла, як можна орієнтуватися на місцевості: тут поле, там поле, позаду поле. До того ж вони мусили встигнути повернутися раніше короля, інакше, про наслідки краще було не думати.

Вже зовсім скоро, довгі сніжні дні та ночі вона виношуватиме бажаного спадкоємця і зможе проводити час, як їй заманеться. Оточена увагою короля, всього двору і навіть цілого королівства, її життя нарешті знайде потрібну їй цінність. Такі думки зігрівали й надавали сил Її Величності. 

— Приїхали, — не повертаючи голови, голосно сповістив чоловік.

Попереду почувся гамір і замерехтіли вогні. У нічному небі запалилося безліч зірок, воно нависло над ними наче глибоке прозоре озеро. А на землі прямо посеред поля, на місці зі знаком кордону Керасії та Майнгардта, засвітився бродячий ринок. Навіть уночі він здавався неймовірно великим.

Це був останній день повного Місяця. Василескі обрав його навмисно, щоб на ринку, крім завсідників таверни, зібралося якнайбільше людей. Так, можна було легко загубитися в натовпі й не привертати до себе зайвої уваги.

Коні почали сповільнюватися, і королева, нарешті, змогла перевести подих. Ці шалені перегони стали для неї, справжнім випробуванням. Найрен здавалося, все її тіло ломиться зсередини від холоду і спеки одночасно.

«Потрібно більше часу проводити верхи», — простогнала про себе жінка і витягнулася в сідлі, підводячись трохи вище, щоб роздивитися ринок. Так цікаво, така різноманітність всього!

Цікавість і бажання прихопити сувенір вели в бік яскравих вогнів нічної торгівлі, але гнідий кінь Василескі перегородив їй шлях.

— Ми не за цим сюди приїхали, Ваша Величносте, — роздратовано промовив чоловік і витримавши паузу, продовжив. — Таверна в іншому боці, — Після чого розвернув коня і змусив того кроком слідувати до однієї з таверн, розташованих трохи поодаль від основної торгівлі.

Найрен незадоволено звела тонкі брівки, але вирішила не сперечатися. Особливо після того, як їй довелося благати Василескі, не сказати, що сам процес не приніс їй задоволення, але все ж таки просити вона не любила.

Жінка ще сильніше спохмурніла, зосередилася і спробувала відігнати бентежні думки про те, на що довелося їй піти заради цієї подорожі.

«Він не дочекається її капризів, вона робитиме все правильно і по-королівськи», — ледь помітно піднявши підборіддя, вирішила Найрен і вирушила за Василескі, який вже встиг спішитись, чекаючи її біля входу до таверни під назвою «Під яструбом».

— Мені обов'язково туди йти? — стомлено спитала королева, яка ледве втрималася на ногах, коли ті торкнулися засніженої землі.

Від таверни навіть на вулиці смерділо дешевим елем та пивом. Найрен ледь не вивернуло навиворіт. Довелося прикласти руку тильною стороною до носа. Який жах! Зараз її неймовірно тішило те, що останній раз вона їла ще до світанку.

— Він не погодиться, якщо не побачить, кого веде, — спокійно відповів рудоволосий і прив'язав її кобилу поряд зі своїм гнідим.

Чоловікові явно все це подобалося набагато менше, ніж Найрен. Він ризикував усім заради неї. І якщо через якусь її дурну витівку щось піде не так, план провалиться – або їх впізнають, або Найрен його здасть Його Величності, голова Василескі полетить з плечей першою.

Воїн відчинив двері шинку і пропустив Її Величність усередину, а сам, рушив слідом за нею, щоб було зрозуміло — вони разом. Охочих у таких місцях вистачає, а Найрен по-справжньому красива жінка, що величезна рідкість у подібних закладах.

— Капюшон не знімайте, — пошепки попередив її наміри Василескі й легенько підштовхнув в бік головної стійки, де зазвичай стоять господарі.

— З доброї дороги, мандрівники. Вітаю вас «Під яструбом»,— голосно, з широкою посмішкою, що оголила рідкі зуби, привітав їх чоловік. На ньому був у простий одяг, на голові хутряна шапка, а ручищами з потрісканою шкірою на пальцях, він полоскав величезні дерев'яні кухлі для пива в несвіжій воді, яку виливав у невелику дірку в землі.