Глава 7. Зворотній бік влади

Місяць Самовізіонос. Три Місяці по тому

Столиця Краомолії, Онехейне.

Найрен

Найрен снувала з кутка в куток. Крові! У неї знову – ось щойно! – пішли крові. О боги, що робити? Що ж робити? Вона була у відчаї.

За всі ці роки що Найрен тільки не пробувала, з ким тільки не говорила та у кого не просила допомоги – все марно. Численних друїдів, чаклунів, шаманів, жерців вона обійшла і віддячила, лише б відчути довгоочікуване дитя під серцем. Але все було марно. Одні говорили, що потрібно ще якийсь час попити травок, і вона пила; інші — що треба провести ритуал, і вона проводила; треті — що треба умилостивити богів або духів, і вона танцювала в полум'ї, спалювала телят, зістригала коси та купалась в пряностях. Цього разу Найрен пила чергове сильне зілля, вмивалась росою з квітів на перехресті доріг і танцювала при місяці ритуальний танець, але ні-чо-го.

Що ж робити?

Той друїд, якого вона зустріла на торговищі, сказав, що справа не в ній, а в тому, що над королем висить чорна хмара прокляття, і жодна жінка не зможе від нього понести, а якщо і зможе, то дитині її все одно не вижити. Ще він сказав, що їй самій треба триматися від власного чоловіка якомога далі. Але жінка не могла і не хотіла залишити свого чоловіка-короля, навіть коли була впевнена, що її батько завжди прийме і сховає її ціною власного життя. Та і бути правителькою найбільшого королівства краще, ніж принцесою-утікачкою вдома, і тому Найрен була готова на будь-яку угоду. Але навіть демони відмовились їй допомогти, адже прокляття лежало не на ній і вони нічого не могли вдіяти, а король не хотів взнавати.

Служниця постукала у двері.

— Ваша Величносте, можна увійти? Ви кликали мене, Ваша Величносте? — дівчина увійшла, схрестила руки перед собою і низько поклонилась.

Найрен сіла перед дзеркалом і простягла служниці гребінь.

— Я чула, ти казала Бессі щось про відьму, яка може все? — сказала королева тремтячим голосом і почала нервово перебирати пальцями складки своєї сукні.

— Так-так, все, уявляєте, Ваша Величносте? — пожвавішала служниця, розчісуючи прекрасні руді кучері королеви. — Я чула, що вона вилікувала людину від сліпоти, — майже пошепки промовила вона.

— Так і вилікувала? — недовірливо хмикнула Найрен.

— Кажу вам, Ваша Величносте. Бере вона, звичайно, багато, але воно того варте,— закивала служниця.

— Ну не може бути, Арієн, щоб усі були задоволені. Вона ж відьма, — з недовірою скривилася королева.

— Ні, не всі задоволені, Ваша Величносте, — розреготалася служниця. Потім зрозуміла, що створює надто багато галасу, і закашлялася. — Але ходять чутки, що ті, хто угоду з нею не виконують і не платять обумовлену ціну, о-о-ох як страждають, —  протягнула і цокнула язиком, Арієн. — Я чула, що один он навіть проказу заробив,— прошепотіла вона змовницьки та поклала гребінець на стіл біля дзеркала.

— Проказу? — перелякано перепитала Найрен. — Жартуєш?

— Ні-і, —  похитала головою Арієн, відчуваючи, що привернула увагу королеви. — Він із відьмою не розрахувався, адже отримав те що просив і навіть зверху. І ось, – потисла плечима дівчина. 

Королева впіймала її за кисть і притягнула до себе, змусивши нахилитися.

— Дізнайся як люди потрапляють до відьми через Темний ліс,— прошипіла Найрен.

Служниця, підводячись, закивала. Але королева знову підтягла її до себе ближче і, дивлячись в очі, попередила: — І щоб нікому ні слова, бо я все заперечуватиму, а ти втратиш голову.

Арієн перелякалася не на жарт, коли зустрілася поглядом з Її Величності. Рука королеви розтиснулася і служниця, відкланявшись, вибігла з покоїв, залишивши Найрен наодинці з собою.

— Я понесу до наступного повного місяця, — впевнено заявила своєму відображенню жінка і посміхнулася.

З цими новинами про відьму у неї знову з'явилася надія. Королева розквітла, як незміцнілий після заморозків бутон аргемони, адже вперше в серці знову зажевріла надія. Їй було начхати, які можуть бути наслідки. Якщо Малахтаї може дати їй дитину, вона готова принести в жертву хоч ціле селище або навіть батька, тільки б отримати бажане. Адже від цього залежало її виживання і майбутнє.

Зараз те, що відбувається в замку, не обіцяло красуні Найрен нічого хорошого. Навколо неї згущувалися хмари невдоволення – сердився король, шепотіли його піддані. Ніхто не міг навіть припустити, що це Його Величність, Джерард Завойовник, причина відсутності спадкоємців. Навіть сама думка про таке була схожа на зраду короні.

Василескі, голова королівської варти, всіляко намагався втішити королеву і допомогти, але навіть цей рудий велетень був у цьому безсилий. Її Величності потрібна дитина від Його Величності. Про те, щоб у Найрен народився бастард, не могло бути й мови — при дворі знаходилися повитухи, які пильно стежили за кожним її походом в опочивальню Джерарда. Будь-яка підозра могла призвести до страти.

Королева зітхнула і відчула, як посмішка повільно стікає з її обличчя тонкими доріжками сліз. Треба йти спати. Найрен лягла на ліжко, заплющила очі та поринула в похмурий неспокійний сон.

Декілька днів по тому