Глава 6. Пітьма. Урок четвертий. Перша угода. Частина 2

Місяць Огроніос. Пів Місяця по тому

Замок Фейркасл, королівство Майнгардт

Маттей

Вони стояли на балконі її покоїв, загорнувшись у плащі, і розглядали багряний захід сонця над затокою.

— Пройшло вже пів Місяця, а ти навіть не спробуєш розірвати угоду? — спокійно поцікавився Маттей, дивлячись на бурхливий океан біля підніжжя замку.

— Я вивчила нове заклинання з артефактами, які ми знайшли в книгах мами, — відповіла Еліена і провела пальцем по білому каменю, що висів у неї на її шиї та виблискував на сонці, обтягнутий шкіряним обідком чорного кольору. Еліена подивилась на вчителя. Або ні, швидше, повз нього.

За спиною хлопця злетів у небо сокіл. Він був чудовий! Птах давно зміцнів, шовкові крила і великі кігті, дзьоб – все в ньому відображало єство цього прекрасного і небезпечного створіння. На правій лапці сокола був прив'язаний невеликий шкіряний ремінець з каменем, що бовтався на ньому, зовсім як той, що був на Еліені.

Дівчинка підняла руку в щільній шкіряній рукавиці, і сокіл, зашелестівши крилами, сів їй на зап'ясток.

— Те, через котре ти мало не спливла кров'ю сім ночей тому? — насупився вчитель, згадуючи, як зривав з шиї Еліени цей самий амулет, коли тіло дівчинки скручувало, наче заплутану в прядці нитку. Красивий білий камінь мав здатність до злиття розуму тварини та феї, але виявилося, що дівчинка переплутала їх і в результаті мало не потонула в думках птаха.

— Не розбивши кілька разів обличчя об землю, не навчишся літати, — філософськи примітила дівчинка, згадуючи, як Малюк вчився літати.

— Це ти зараз за драконом повторюєш? — розсміявся хлопець.

— У нього луска на морді після зустрічі зі стіною шість повних Місяців відростала, — усміхнулася фея.

На душі стало трохи тепліше від цих спогадів. Еліені було так шкода свого маленького друга. Він тоді так плакав, і їй довелося весь день носити цю милу тушку на плечах по полю і лісу, вздовж гір, і збирати з ним трави. Він нахабно вдавав, що через це зіткнення зі стіною розучився ходити.

— Так, Малюк уміє прикинутися найнещаснішим створінням у світі, — похитав головою хлопець. Весь цей час він спостерігав за тим, як дівчинка гладить по голові свого сокола, а тепер вирішив поправити на лапці птаха амулет. — Думаєш, пора?

— Час,— промовила Еліена, підморгнула соколу і махнула рукою, відпускаючи того в бік океану.

Марв зробив коло і розвернувся в інший бік.

— Південь і Схід, — понизила голос фея, заговоривши про вовків, — знайшли його слід у Прифейркаслі. Вони покажуть, де це місце, і тепер Марву треба тільки прослідкувати, чи все з ним... — Еліена підняла зі столу мішечок, який вона наповнила в момент вчинення угоди, – в порядку.

— А що з ним не так? — насупився Маттей, закриваючи ніс від огидного запаху гнилі тильною стороною долоні.

— Не маю поняття. Я його тримала в сухому прохолодному темному місці, так, як і написано в маминих книгах,— промовила фея та оглянула слизький матеріал, який вже починав розкладатися (від гнилі), — Я читала, що мішечок може міняти свій вигляд і псуватись тільки при недотриманні умов договору, — уточнила вона.

— Як думаєш, що з ним?

— Гадаю, ми скоро дізнаємось.

Принцеса повернулася і подивилася вслід відлітаючому соколу.

— Еліена, ти справді вважаєш, що це правильне рішення — відправляти Марва і Півдня зі Сходом в Онехейне? Ти ж розумієш, що чутки могли дійти й до Краомолії? — стурбувався Маттей.

Йому явно не подобалася ця ідея, але принцеса мала рацію. Потрібно було з'ясувати що з Бартом.

Декілька ночей по тому

Замок Фейркасл, королівство Майнгардт

Еліена

Від сокола і вовків нічого не було чутно два довгих дні.

Вовки пройшли через Прифейркасл, на якийсь час затрималися там разом з Марвом, але Барта в місті не виявили. Жоден із вовків не міг взяти його слід по місту, лише вловили залишки запахів всередині будинку, де він тимчасово жив. Після нападу, в місту було багато пустуючих будинків. Тварин із Фейркаслу, що вперше снували по місту і особливо біля жив чужоземець, досить швидко примітили містяни. По Прифейркаслу, одразу ж, пройшов шепіт, що хлопець, мовляв, втік в Онехейне, бо до цього хвалився, що у його нареченої в Онехейне мешкає дядько, і він з радістю прийме їх обох.

Тепер, через думки сокола, принцеса знала куди втік Барт. Питання полягало в іншому: чи варто потикатися в Онехейне? Маттей, звичайно вважав, що не варто. Але мішечок починав чорніти, що означало, що угода невдовзі розсиплеться, в прямому сенсі цього слова. Такого не могло статися, якби з обома учасниками угоди все було добре – так їй підказували книги. Та й фея не могла стримати свою цікавість. Якщо вже вона не отримала Древо життя, то треба хоча б дізнатися, чи правда, що за порушення договору порушник буде проклятий. Чи їй все-таки варто зняти приворот? А чи вона зможе? Книжки кажуть – ні.

Вовки та сокіл всю ніч мчали Темним лісом у бік Краомолії під пильним наглядом сотень створінь. Еліена бачила їх через очі сокола, який летів досить низько, щоб супроводжувати вовків. Очі, лапи, морди потвор і монстрів виглядали з тіні лісу, але Еліена не відчувала від них злості. Навпаки, їй здавалося, що вона чує, як ті шепочуть до неї та чекають чогось, так ніби вона – їх надія. Від цього королівні ставало ніяково. Ніби потрібно приймати рішення, щось робити, а вона сидить на місці, в безпеці та бавиться в прокляття зі смертними.