Розділ 1 Глава 1. День народження темряви

Місяць Кутіос, два Місяці до свята Бельтан 

Королівство Майнгардт. Фейркасл

Алаінн

– Будь ти прок… 

Кров ринула з уст. Погляд завмер в одній точці. Меч всередині провернувся, відбираючи будь-які шанси на життя. Обличчя спотворила гримаса. Біль пронизав все тіло. Світ затягла яскраво-червона пелена.

– Амфред! – зойкнула Алаінн, прокинувшись від жахливого сну. 

Кімната тремтіла. 

Ні, здалося. Це лише нічне жахіття… 

Новий удар, і на голову щось посипалось, а поруч гепнувся величезний шматок каменю зі стелі. Фея здригнулась.  

Атака! Фейркасл атакують!

Королева вибігла з потаємної кімнати, яка знаходилась прямо за опочивальнею. Вночі Алаінн спала на думку нова руна, вона пішла до своєї майстерні записати її та, поки працювала, заснула. 

– Потрібно знайти Амфреда. Цей сон явився мені не просто так, - прошепотіла королева, вибігаючи в коридор.  – Не могли ж духи природи попередити мене так пізно!

У Алаінн тремтіли руки, і картинки зі сну мерехтіли  перед очима. Все було, як в жахливому кошмарі – дим, стіни, двері, дим, стіна, поворот… не туди. Серце завмерло в страшному передчутті невиправного. 

Поворот, ще один, навстіж відчинені двері до його покоїв. Алаінн схопилась за дерев'яний скіс дверей і зробила крок через поріг.

Кривавий меч сяйнув в повітрі і їй в обличчя бризнула кров. Спиною до королеви стояв Джерард, а її коханий, Амфред, обома руками тримаючись за багряну пляму на животі, декілька разів жадібно ковтнув повітря і замертво впав до її ніг.

Декілька крапель скотились по щоках Алаінн, яка, здавалось, забула, як дихати. Вона намагалась усвідомити, що сталось. Амфред мертвий! Ось так просто: один удар, і її душу вирвали з корінням.

Ворог почекав, поки її коханий зробить останній видох, витер лезо і з різким скреготом заховав його в піхви.

– Не встиг, – підмітив він з легкою посмішкою, і вартові навколо засміялись. 

Сам жартівник попрямував до жінки.

– Ну ж бо, Алаінн! Така вогняна і така холодна. — Зап’ястя королеви стисли чоловічі пальці, його погляд ковзнув по обтягнутому тонкою сорочкою тілу. — Невже тобі не набрид твій хлипкий благовірний? Ти ж знаєш, що він був занадто наївним, щоб керувати цілим королівством, — прошепотів Джерард, обхопив королеву за стан і міцно притиснув до себе. — Я збережу тобі життя, навіть залишу цей жалюгідний клаптик землі. Ти і надалі будеш володаркою. Одноосібною.

— Відпусти, — прошипіла крізь зуби Аллаін. Як шкода, що вчора вона витратила так багато енергії на вивчення руни, і тепер сил було зовсім мало. — Я краще кинусь в Лінгуа Інгвіс! 

Вона різко вирвалась і з розмаху вліпила королю Краомолії ляпаса.

По щоці Джерарда розповзлась тонка кривава рана – Алаінн навмисно перекрутила каблучку гострим каменем всередину. 

Продовжуючи тримати жінку за зап’ястя, Джерард вільною рукою доторкнувся рани і поглянув на свої пальці.

—Сука!

Ляпас у відповідь застав Алаінн зненацька. Вона боляче вдарилась плечем об чорню стіну вежі. Перед очима все поплило, і кімнату стрімко почала затягувати пітьма. Фея декілька разів кліпнула очима, бажаючи відігнати помутніння. Здавалось, по голові вдарили кувалдою, але це не мало значення. Вуста розтягнулись в ледь помітну посмішку. Алаінн вдарила долонею по стіні за спиною, і від руки в боки поповзли тріщини.

— Слуаг побери твою ницу душу, Джерард! — рикнула королева и кинулася до дверей. 

Вона зовсім не сповільнилась перед вартовими, які весь цей час спостерігали за тим, що відбувається, і тепер встала на її шляху. Помах руками – і їх розкидало в різні боки. Мить, і вона уже вилетіла в коридор.

— Взяти її! Вона не повинна втекти! — репетував чоловік, копаючи вартових, які розпластались на підлозі. — І, не приведи вас Балор, з нею щось трапиться! 

Дим безжально впивався в горло. Замок горить! Вона відчувала, як полум’я поглинає вже другий  поверх, і тепер швидко піднімається вгору. 

«Еліена … донечко …ще два прольоти», – думки королеви плутались. Вона вже майже нічого не бачила в диму і рухалась коридорами практично по пам’яті.

Ось вони! Двері з різьбою у вигляді дракона. Але чия це рука? Хтось вхопився за ручку раніше. «Краомолець!» – зрозуміла фея.

– Геть! 

Крик вийшов занадто голосним. 

Фея вчепилась в шолом краомольця обома руками й миттєво викликала всередині полум’я. Воїн завив і розтиснув пальці.

Алаінн відштовхнула його і з завмиранням серця відчинила двері. Здавалось, час зупинився, поки вона поглядом шукала дівчинку.

– Матуся!

Фея видихнула, знайшовши дочку на ліжку, і з полегшенням посміхнулась.

— Ну, ну, моя маленька, все добре.

 Мамин голос змусив Еліену припинити плакати. 

Більше Алаінн не зволікала. Вона відірвала шматок тканини від балдахіна над ліжком, розірвала його на дві частини і зав’язала ніс і рот дівчинці і собі. Треба йти! Алаінн вхопила дочку на руки, міцно притисла маленьку до себе і кинулась в щільний дим.

Тепер потрібно вибратись із замку. 

Фея спустилась по сходинкам на один проліт вниз. В цій частині замку диму було менше, і Алаінн побачила, як багряні плями крові поросли мохом по підлозі, стінах і ставнях. 

Звідусіль було чутно крики, дзвін мечів та гуркіт знарядь. Еліена затремтіла в обіймах матері.

– Все добре, – Алаінн притисла дівчинку міцніше і стиснула зуби. «Вперед!» 

Ось ще одні двері. В обличчя палахнуло полум’я, ледь не зачепивши дитину. 

«Назад!» Для спілкування з вогнем не потрібні слова. Цей наказ був навіть не думкою.  

 Мить і  невгамовне полум’я, присоромлено розповзлось в боки, відкривши шлях вперед, а після, новою хвилею жару, прикривши втікачок від переслідування. Яскраві язики вогняної безодні пливли по підлозі й стінах, все ближче підбираючись до феї, в пошуках неприкритої шкіри. Босі ноги були ідеальною ціллю, полум’я ніжно обвивало ступні, прямувало вгору по гомілках, і зникало. Воно не завдавало королеві шкоди, тільки змушувало шкіру світитись яскравими рудими рунами при кожному такому торканні.