Як написати книгу? (есе)

Напевно, розповідей про те, як пишуться книги, опубліковано тисячі. Кожен автор пропонує власну концепцію. Форми і способи у чому схожі, але є й безліч відмінностей.

Кожен автор - творець власного неповторного оригінального світу, тому його творчий метод індивідуальний, унікальний і гідний того, щоб ним поділитися.

На моїх творчих вечорах читачі та слухачі не раз ставили запитання: «Як ви пишете книги?» «Що стало поштовхом для написання тієї чи іншої книги?»

Наскільки можливо, я ділився досвідом, враженнями, методами. Так виникло дане есе.

Якщо дуже коротко, то для створення книги потрібні:

1. задум та бажання його здійснити;

2. захоплююча фабула, наявність сюжетних вузлів та цікавих героїв;

3. вироблення власного стилю (манери) написання;

4. воля та мужність завершити книгу.

Ну, ще трішечки таланту. І тоді книга буде готова!

1. Задум

Початок написання того чи іншого твору – це чаклунство, своєрідна магія, те, що важко передати, пояснити.

Іноді задум нової книги спливає десь у дорозі, при погляді на небо, дерева, на ту чи іншу обстановку. Ти бачиш, припустимо, засніжене місто, або виходиш на берег радісної весняної річки, чи бурхливого осіннього моря, або просто дивишся з вікна свого дому і раптом помічаєш щось, від чого раптом защемить, заспіває душа! Стає приємно і чарівно, в голові юрмляться люди, яких ти ще до кінця не знаєш. Ти не відаєш, що вони робитимуть, але вони стануть твоїми героями.

Іноді, буває, йдеш у людському натовпі – випадково вихоплене обличчя, чийсь погляд можуть сприяти задуму сюжету.

Буває книга народжується від якогось конкретного випадку, що трапився з тобою, чи з іншою людиною.

Якось, восени 1987 року, гуляючи в парку Шевченка в Дніпропетровську, я побачив дівчину. Вона стояла на камені на березі спиною до мене, підняла руки і плавно змахнула ними, наче хотіла летіти. Вона зробила це якось надзвичайно красиво, витончено, наче балерина. Потім дівчина зійшла вниз, напевно, до того хлопця, який її фотографував, а я йшов з парку до трамвайної зупинки і моїй голові виник образ дівчини, що літає. У мене зародилася думка написати про неї повість чи оповідання. Я сів за стіл, взяв перо та папір і почав писати. Написав про неї, як про школярку, назвав її Танею, як раптово повість із містичного русла повернула у бік реалізму, і моя героїня Таня стала звичайнісінькою дівчиною. Так народився роман "Птах біля твого вікна" - розповідь про людей покоління 70-80-х років.

Але мрію написати повість про літаючу дівчину я не полишав. Повернувся до неї лише через тридцять років: народилася повість «Люди як птахи». Саме у ній героїнею стала дівчина Гера, наділена рідкісним даром – умінням літати.

Іноді задум книги може народитись від цікавої фабульної ідеї. Скажімо, чоловік вдає з себе чарівника і обманює людей, беручи з них за це гроші. Потім він ховається, але його ніхто не ловить, усі йому дякують, тому що всі його нібито чарівні «чудеса» починають збуватися. На цій цікавій ідеї побудовано повість «Мій милий чарівник».

Звичайно, можна просто сісти за комп'ютер і змусити себе щось написати, як то кажуть, «з чистого листа». Але, як свідчить досвід, із цього нічого доброго не виходить.

Потрібно також відзначити, що якщо придуманий вами сюжет книги раптово збігається з реальним у книзі минулих років у цьому немає нічого страшного! Бо більшість світової літератури побудована на сюжетних запозиченнях. Письменник живе не у вакуумі, ідеї носяться у повітрі. І твори великих, чи це драми Шекспіра, чи книги Сервантеса, Гете, Котляревського, інших – це переробки «вічних сюжетів».

2. Початок книги. Імпровізація та план

І ось, коли існує ідея, гарний сюжетний хід або у вашій голові заворушилися люди, можна сісти за роботу.

Мій улюблений спосіб – імпровізація. Я просто пишу про те, що бачу у своїй уяві (у рамках свого задуму, звісно). Герої, тільки но народившись, починають активно діяти, і ти швидко мчиш уперед. На такому натхненні можна написати чотири-п'ять розділів.

 І раптом – стоп! Ти зупиняєшся: тепер потрібно знати, що буде далі? Береш лист, виписуєш героїв, їхню зовнішність, вік, якісь характерні риси, звички. Починаєш розробляти план подальших розділів, працювати над сюжетом.

Все ніби добре, ти тепер знаєш про що писати, але тепер ти себе уклав у конкретні рамки. Тепер тобі важко писати. Натхнення закінчується, ти робиш якісь зусилля, щоби писати книгу далі, стає гидко, писати не хочеться.

На цьому етапі дуже важлива посидючість і сила волі. Часом, у довгих і важких вечорах, раптом знову прокидається уява, якісь елементи натхнення, відкривається друге дихання, і ти залпом завершуєш твір.

Герої можуть помінятися, деякі, махнувши рукою на прощання, щезають, інші змінюють маски, імена, прізвища, характери.

Тут дуже важливо збудувати сюжет.

Наведу приклад. Відомий фантаст Станіслав Лем присягався, що коли його герой астронавт прибуває на якусь станцію (роман «Соляріс»), письменник не знав, чому Кріса Кельвіна ніхто не зустрічає, не мав уявлення про те, що відбувається на станції. Це відкрилося Лему пізніше, під час написання само собою. Те саме було з романом «Повернення зі зірок». Астронавт Халь Брег прибуває на Землю майбутнього, чує слово "бетризація", але що це таке - сам автор поки що не знав. Це була чиста вода імпровізація.