Розділ 5. Ліки

Безперечно, мене дуже цікавило питання: «А як, власне, Аллан Невермор отримав таке поранення?». Ще й, імовірно, зовсім недалеко від свого маєтку, можливо навіть якщо не прямо на його території, то поряд вхідної брами. Адже якби це було інакше — навряд чи він просто дістався б до парадного входу живим. На жаль, із розмов прислуги я так нічого на цю тему й не дізналась. А просто щось у когось тут питати було, як відомо, небезпечно і могло закінчитися тим, що тебе знайдуть у туалеті з перерізаним горлом.

Тож я обрала іншу стратегію: причаїтися, не висуватись і тримати руку на пульсі. Паралельно роблячи свою справу.

На щастя, протягом наступної доби нічого не сталося, і ніч обіцяла бути спокійною. Тому я, діставши за день необхідні інгредієнти, приступила до виготовлення пеніцилінової мазі.

Для цього мені потрібно було змішати пеніцилін навпіл із основою. Яку я, засівши за письмовим столом, почала готувати: 50% кип'яченої води, яку я додатково очистила за допомогою побутової магії від непотрібних домішок, 43% олії, 5% бджолиного воску та 2% желатину. Останній мені до речі довелося робити самій, використовуючи в процесі магію, щоб отримати максимально чистий порошок. Для чого випросила на кухні трохи кісток, хрящів, шкірок та сполучних тканин тварин, яких обробляли на м'ясо. Благо з кухарями я за цей час трохи потоваришувала, і вони без зайвих запитань дали мені те, що я просила, і навіть позичили каструлю, щоб я могла виварити в ній заповітну речовину, яку потім очистила за допомогою змінених побутових заклинань. Тож тепер, на всяк випадок, у мене була під рукою невелика баночка з сухим желатином, який мені однозначно ще може знадобитися… ну а якщо не знадобиться — зроблю з нього желе і розбагатію, торгуючи новим для цього світу десертом!

Зараз же я закінчила змішувати заповіту пеніцилінову мазь. Яку, можливо, справді застосую з дня на день.

Тому що досі не вдалося знайти не лише доктора Міцлера.

А ще й того самого цілителя з міста, за яким послали минулої ночі!

Востаннє його бачили саме учора ввечері. Коли він, закінчивши роботу в лікарні, пішов додому. Ось тільки туди маг, судячи з усього, не дійшов. Принаймні прислуга стверджувала, що не бачила його повернення. З того часу про нього ніхто не чув. Нічого не дізнався навіть пошуковий загін варти, який весь день прочісував місто і розпитував містян, до яких він мав проходити.

Хоча незнання не протрималося довго! Вже надвечір наступного дня цілитель знайшовся. На краю лісу неподалік міста. Трохи прикопаним, щоб його часом не помітили збирачі ягід, що проходили повз нього, але не дуже ретельно, тож пошукові собаки, все ж, внюхали бідолаху!

Звісно, подією усі були шоковані. Особливо персонал лікарні, в якій маг працював, забезпечуючи фінансове благополуччя. А заодно всі, хто міг дозволити собі його послуги у разі якихось гострих проблем зі здоров'ям, отже — тепер залишався без цілителя, що живе неподалік, який міг би врятувати твою шкуру, почни ти помирати від якоїсь болячки.

До того ж, напружився і лорд Невермор. Тому що дива, на жаль, не сталося: чи то під час самого поранення невідомо як і невідомо яким предметом, чи то дорогою до маєтку, але в рану все ж таки була занесена інфекція. І тепер вона робила свою справу: запалена рана не поспішала загоюватися, по-звірячому боліла, і якщо вірити розмовою слуг, почала сильно гноїтися.

Розпорядник маєтку, звичайно, працював над тим, щоб знайти і доставити своєму покровителю нового цілителя з якогось іншого міста. Ось тільки з комунікацією в цьому світі було, м'яко кажучи, сутужно, що суттєво затягувало процес і позбавляло дорогоцінного часу. Такими темпами ще дивися — Аллану Невермору просто ампутують ноги і припалять рану (що, власне, було найпоширенішим у цьому світі способом боротьби із зараженням уражених інфекцією кінцівок, якщо в тебе не було грошей на цілителя, або мага-цілителя вчасно привести не вдавалося) .

І нехай такий дивний «збіг обставин» чимало насторожував (адже хтось все це однозначно організував, бажаючи загнати некроманта в кут і якщо не вбити, то скалічити!). Однак для мене це означало одне:

Настав час діяти, розігруючи свій перший великий козир.

Я вирішила зробити це незабаром після вечері. Коли основна частина прислуги вже розійшлася по своїм кімнатам. Але при цьому ще не дуже пізно для того, щоб покоївка, яка гуляла коридорами, викликала в когось підозри. Тож повернувшись до себе після ситної вечері, я, замість того щоб йти в душ і перевдягатися до сну, почала збирати все те, що знадобиться мені на цій справі. А саме — ту саму здобуту значними працями пеніцилінову мазь та розчин соди. Який, звичайно, був не фурациліном або хлоргексидином, але свою роботу повинен виконати.

Склавши все це на тацю разом із перев'язувальними матеріалами (серед яких тепер були бинт і тампони, які я спеціально заздалегідь простерилізувала термічним методом), я накрила своє добро стерильною білою тканиною. І разом з цим попрямувала до покоїв лорда Невермора, зберігаючи на обличчі незворушний вираз.

Однак цікаво. Лише кілька днів тому він отримав таке серйозне поранення, але охорону біля дверей не виставив. Виходить, незважаючи на все це, некромант упевнений, що може не боятися нападу на себе посеред ночі?

Озирнувшись, щоб у коридорі не було зайвих очей, я відчинила двері господарських покоїв і увійшла. Тихо, без стуку. Навшпиньки прокралася до спальні...

Але не доходячи до неї, завмерла і ледве не скрикнула: біля ліжка лорда Невермора стояла дівчина стояла в білій сукні. Зовсім юна, з довгим золотавим волоссям, у якому виднілися два чорні пасма, що спадали від скронь. Бліда, виснажена, але навіть це виснаження не могло приховати її неймовірної краси.