Розділ 3. Ніколи

Нарешті!

Я витратила на це половину ночі, відведену мені для сну перед днем, який знову буде сповнений важкої чорної роботи.

Але це того, чорт забирай, вартувало!

Я пам'ятала, як провести очищення пеніциліну, проте тут не мала усіх необхідних для цього процесу речовин. І поки не уявляла, яким чином можу їх роздобути в цьому світі, з моїм поточним становищем. Ще й не викликаючи підозри.

Тому вирішила використовувати для одержання з пеніцилів пеніциліну доступною мені магію. Вплестися з її допомогою в структуру плісняви і виштовхати з неї заповітну речовину, перенісши її в іншу ємність. Приблизно за тим же принципом, як я робила, очищаючи тканину від забруднень під час прання.

Якщо чесно, все це навіть у теорії звучало вкрай сумнівно, і я не дуже вірила в успіх. Тим не менш, у мене вийшло, у мене справді вийшло! Аналізуючи речовину, яка тепер знаходилася на дні закупореної пляшечки, я переконувалася, що в моїх руках справжнісінький пеніцилін!

Перший у цьому світі антибіотик.

А це означало дві речі.

Перша — вирощуючи і далі цей вид цвілі, я зможу продовжувати видобуток пеніциліну, і збільшувати кількість дорогоцінного препарату, який знаходиться в моєму розпорядженні.

Друга — потрібно не проґавити найближчого моменту, коли цим козирем можна буде вигідно зіграти.

Максимально задоволена собою, я сховала результати своїх маленьких експериментів і збиралася вже лягти спати.

Та буквально підскочила на місці, почувши раптовий стукіт у двері.

Цікаво, хто це може бути в таку пізню годину?

З побоюванням підвівшись, я підійшла до дверей.

— Хто там? — несміливо запитала я… та не почула відповіді.

Дуже дивно.

Зібравшись з духом, я прочинила двері.

І не побачила на порозі нічого, окрім нічної темряви.

Невже почулося?

Насупивши брови, я замкнула двері... і знову почула цей стукіт. За моєю спиною.

Вікно. Безперечно, він долинав від вікна.

Повільно обернувшись, я побачила, що на підвіконні сидів великий, чорний ворон, що купався в променях яскравого місячного світла. І ніби підтверджуючи мої підозри, він ще раз стукнув дзьобом по дерев'яній рамі зачиненого вікна, а потім злетів, і приземлившись на стільницю, з вичікуванням подивився на мене.

Нічого не розумію. Адже вікно було зачинено!

Зробивши лише один важкий помах своїми масивними крилами, ворон полетів просто на мене! Злякавшись, я прикрила голову руками.

А за мить зрозуміла, що стою посеред вулиці, недалеко від маєтку, в якому лише кілька вікон горять жовтими вогнями. Прямо навпроти мене — фамільний цвинтар Неверморів. І могильна плита, прикрашена кам'яними ліліями, на верхівці якої цей ворон нерухомо сидів, міцно вчепившись у неї своїми пазуристими лапами. Відчуваючи, як сильно б'ється серце, я зробила до плити єдиний крок.

І, здригнувшись, прокинулася за письмовим столом у своїй кімнаті!

Серце продовжувало калатати — ще сильніше, ніж хвилину тому, в цьому дивному сні. А в пам'яті знову і знову виринав один єдиний день. Той самий, коли я перенеслася до іншого світу. Ну а якщо точніше — все те, що відбувалося між моментом, коли мене збила машина, і хвилиною, в яку я розплющила очі вже в новому тілі, посеред занепалого будинку лорда Морнайта.

За минулі два роки ворон з того видіння ніяк не давав про себе знати, жодного разу. Та що там, адже навіть не обов'язково, щоб зараз я справді бачила саме його!

Але що, як його?

Що, коли це було нагадування?

Тоді він сказав мені: «Зумієш дійти до останньої клітки шахівниці і не дати поставити мат своєму королеві — збережеш за собою право на нове життя».

Цікаво, а чи не мався на увазі під «моїм королем»... лорд-некромант, якому я тепер служу? Тим більше, що в нього зараз, зважаючи на все, серйозні проблеми. І якщо так, то слова ворона, виходить, можна трактувати наступним чином:

«Якщо Аллан Невермор помре, мені теж кінець».

Хтось веде проти нього гру. І ймовірно те прокляття, з яким він зараз зіткнувся, так само частина цієї гри. Можливо, його покійний батько також у цьому замішаний. І якщо щойно побачене не було просто сном, то мені прямим текстом… дали команду починати діяти?

Цікаво. Якщо так подумати, то єдине, що мені спадає на думку, це мої знання «сучасної людини, яка опинилася в технологічно нерозвиненому світі». Принаймні, це здається єдиним, що саме я можу використати на користь свого покровителя, і в чому маю вагому перевагу перед корінними жителями цього світу. Серед того і перед заможною знаттю, яка здобула найкращу магічну освіту. Виходить, я мушу… якось привернути до себе увагу лорда Невермора. Ось тільки не просто «трохи покращити своє становище і вибити собі кращі умови», а…

Серйозно допомагати йому знаннями та вміннями. На межі своїх можливостей.

…Але якщо побачене щойно насправді було просто сном?