Глава 1. Неслуняний володар межисвіту

Мене звати Есмі Джина Родд. І я донька міністра магії, а також майбутній володар межисвіту.

І саме зараз я направлялася до його входу, що був під пагорбом.

Але не для того я поспішала, щоб перевірити, чи все гаразд. А щоб надерти вуха своєму попередникові.

І якщо хтось уявляв власника межисвіту дорослою мудрою людиною, яка вже майже п'ятсот років охороняє світ живих від потойбічних істот, то він дуже помилявся. Тому що цьому магу, що займає таку високу посаду, навіть в школі повчитися не вдалося, тому що володарем він став у шість років. І звали його Джейкоб.

І зараз, коли я намагалася осягати магічну науку та вивчати тепло полум'я різних предметів, хлопчисько без зупинки маячив переді мною, заважаючи вчитися.

І було б здорово, якщо б його бачили всі. На жаль, це прерогатива володар межисвіту. Тому Джейкоба бачила лише я, і пояснити іншим я свою поведінку не могла. Як і надерти вуха цьому неслухняному хлопчику.

Адже в цьому світі він був привидом і я його, навіть, чути не могла. Зате, було місце, де я була здатна до нього дістатися й висловити все.

Я дістала ключ, який мені вручив декан Терранісу, від дверей в пагорбі в центрі академії. І швидко відкрила замок.

Попереду була довгі сходи до внизу. Але мені було достатньо спуститися на сьому сходинку, щоб набути здатності чути й чіпати жителів межисвіту.

- Швидко підійшов до мене! - закричала я хлопчику, який залишився біля входу. - Знаєш, що зараз прилетить за все, і тепер боїшся спуститися? А знаєш, як здорово відбувати покарання, пізньою осіню у дворі з граблями та мітлою. І все це завдяки тобі.

Хлопчик насторожено дивився на мене й продовжував триматися на безпечній для себе дистанції. Чим ще більше дратував мене.

- Злякався? - крикнула я. - А якщо я скажу, що більше ніколи не приведу до тебе Алекса? Скажу, що розучилася переходити ті сходинки. І перестану заходити сюди.

Джейкоба ця перспектива злякала. Він любив Алекса. Й боявся розлучитися з ним.

З-під лоба поглядаючи на мене, він спустився на потрібну глибину, але встав подалі, щоб я до нього не дотяглася.

- Справа є, - сказав володар межисвіту. - Треба було відразу піти за мною. А не продовжувати жалюгідні спроби підкорення стихії.

- Я, на відміну від тебе, займаюся стихійної магією, - я зробила крок в сторону Джейкоба. - А ти й не знаєш, яка в тебе стихія.

- Я - найсильніший маг, - малюк тупнув ніжкою. - І мені підкоряться всі стихії, якщо я захочу.

- А якщо я захочу, то покладу тебе на коліна та відшмагаю без проблем, - не втрималася я. - Гаразд, викладай, чого мене відволікав весь день.

- Ви мене більше тижня не відвідували, - Джейкоб ще далі відійшов від мене. - Я сумував та ходив по академії.

- І через це мені тепер відбувати покарання? - обурювалася я.

- Ні, - похитав головою хлопчик. - Ти не дослухала. Я був в бібліотеці. І дещо побачив.

- Ти читати вмієш? - здивувалася я. - А хто тебе навчив?

- Не має значення, - Джейкоб невдоволено подивився на мене. - Головне, що я прочитав.

- І що ти прочитав? - я зігнула брову, уявляючи, що міг дізнатися малюк.

- Що є день, коли кордон між світом мертвих та живих стирається, - із загадковим тоном відповів Джейкоб. - І це мій шанс потрапити в твій світ. Я хочу знову покататися на гойдалках, відчуваючи вітер у волоссі. І пробігтися по соковитій траві.

- По-перше, в жовтні соковита трава тільки на підвіконні, - я закотила очі від цілей дитини. - По-друге, ти все це можеш організувати в межисвіті.

- Чи не порівнюй ілюзію з оригіналом! - закричав Джейкоб. - Краще зроби все, як треба!

- Що ти маєш на увазі, коли благаєш зробити все, як треба? - я уважно подивилася на хлопчика. - Маячити перед тобою, як ти на уроці ще робив у професора Слоу? Або будувати подібну скривджену гримасу?

- Звичайно, ні! - насупився Джейкоб. - Ви повинні провести всі традиції під час Геловіна. Саме тими обрядами книга обіцяла заклик духів.

- Слухай, малий, ти й так вже тут, - я з сумнівом подивилася на хлопчика. - Тож, боюся, різниці ти не помітиш. А, якщо всі ті обряди дієві, в чому я сумніваюся, ми можемо закликати не те, що треба.

- Тобі важко спробувати? - на очах хлопчаки з'явилися сльози. - Невже, я так багато прошу? Я, ж, повернув вам Алекса. Ну підіть мені на поступки!

- Гаразд, гаразд, - закивала я й підійшла ближче до хлопчика. - Просто, я боюся, що ти дуже засмутишся, якщо в нас нічого не вийде.

 - Я вірю, що все вийде, - хлопчик дивився на мене жалібно. - Я так багато років не їв морозива. Тобі, що, важко допомогти маленькому хлопчикові?

- Маленький хлопчик, тобі нагадати, що тобі чотири з половиною століття? - не втрималася я від коментаря. - І можна, лише, дивуватися, що за ці роки ти не втратив свєї наївності. Все ж, досвід, хоч він і має звичку випаровуватися з твоєї голови, повинен хоч трохи й залишатися. Ти, ж, володар межисвіту!

- І я можу робити так, як мені більше подобається, - Джейкоб розвернувся й почав стрибати по сходах. - Ти зможеш переконати відзначити це свято у всій академії?

- До нього залишилося два тижні, - задумалася я. - Навряд чи я встигну умовити всіх деканів зануритися в традиції іноземного свята. Швидше, влаштую в нашому будиночку вечірку. І саме там проведу все за традиціями.

- Ну, будь ласка, - зараз володар межисвіту виглядав, як самий звичайний хлопчик. - Треба прикрасити будинок різьбленими гарбузами, кажанами, скелетами та іншими атрибутами цього свята.

- Можеш не перераховувати, сама в курсі, - відмахнулася я. - Правда, не уявляю, де я стільки гарбузів знайду.

- Посади, - розвів руками Джейкоб.

- Два тижні до Геловіна! - нагадала я.

- Ти чарівниця! - хлопчик постукав себе по лобі.

Потім засміявся й перестрибнув через дві сходинки. І невдало приземлився, розтягнувшись у весь зріст.

Тієї, ж, миті стіни підземелля затряслися від крику дитини, якій не могло бути боляче. І цей крик був звичайним капризом.