Розділ 18

- Ах, Конвен. – Потягуючись після виснажливої поїздки, проронила Софіна.

- Цього разу отих любовних квітів не росте, нікого нового не зустрінемо. – Уїдливо сказав Ровін, поправляючи величезну сумку з теплими речами.

- Вони не любовні!

- Аулю, він сміється. Всі ми знаємо, що Ро полюбилися наші нові знайомі більше, ніж нам.

- Агов..

- Так-так, хто там перший виривав листи від Мора з моїх рук.

- Мені просто цікаво було.. – відвернувся юнак. – Що ж. Де ми там повинні були зустрітися з Мором?

- На ринку о третій. У нас ще купа часу, - розглядаючи перехожих, продовжила кучерява ельфійка, - гадаю, ми можемо прогулятися до академії. Можливо, зустрінемо там Капріса.

- Так, ми обіцяли. Як думаєш, він скаже щось корисне про Північ? – переплітаючи золоту косу, запитала Ау.

- Та ні. Просто зустрінемося з другом. А ще, можливо, він захоче передати щось родині.

- Оо, пам’ятаю, він казав, що в нього скоро має народитись сестра чи брат. – Згадав хлопець. – Але спочатку потрібно спитати, з якого саме він міста. Бо може бути так, що нам взагалі в інший бік. Чи він казав? Бо я щось взагалі нічого не пам’ятаю, окрім того дивного бармена..

- Загалом ми можемо до нього завітати, Мор мав побудувати два можливі маршрути.

- Чудово, тоді пішли хоч кудись, бо мене цей рюкзак скоро продавить крізь землю, - рушила Ау.

Прямуючи до академії, друзі жваво обговорювали останні події. Особливо екзамени.

- Ні, ну ви уявляєте? Десять. Десять! Усних питань з усієї історії. Ой, а в якому періоді розвитку ельфів вони почали використовувати волів? І це не лише дай відповідь, а й розкажи як саме це почалося, як саме вони їх використовували та чи було це розумним рішенням. – Жалілася Аурелія.

- Ау, мені взагалі випало питання про роки та причини усіх змін правописів ельфійської..

- Та це взагалі дурість! Не можна задавати настільки різні запитання, ще й десять штук за раз!

Софіна, слухаючи розмови друзів, розглядала усе підряд. Лише зараз вона помітила, що в Конвені усі таблички з адресами та знаки прикрашені вирізьбленими візерунками, а на балконах домогосподарки, здебільшого вирощують саме лілії чи деревії. Помітила, що в столиці мода на вінці саме з золота, а не різнокольорових металів.

- Софі, чому так замислилася? – перервав роздуми подруги хлопець.

- Оу, та так. Чомусь задумалась про те, чому взагалі південні моряки почали знову виходити в море, хоча катастрофи лише погіршуються..

- Гадаю, це просто економічний фактор. – Заспокоївшись після емоційної розповіді, відповіла Ау, засовуючи руки в кишені широких штанів.

-  Можливо. Але випускати ельфів у море, коли..

Наче з-під землі з’явився хлопець років чотирнадцяти. Його мідні кучері вкривали залите ластовинням обличчя, у руках він тримав стопку свіжих газет:

- Гарячі новини, гарячі новини!! – Кричав він. – З академії стався витік інформації! Число справжніх катастроф більше за офіційне.

- Чого він репетує, це й козлу зрозуміло, - оскаржився Ровін.

- З’явилася інформація про пропозицію шлюбу від королівського престолу! Проте кажуть, що Церква його відхиляє! 

Десятки голів одночасно обернулися на хлоп’я. Той, опанувавши дихання, продовжив кричати щось про одруження принцеси Даріс, але Софіна й Ау не встигли вслухатися в слова разом з іншими. Ровін схопив їх за зап’ястки та швидким темпом потяг до академії.

- Як я не люблю оцих газетчиків, постійно якусь муть несуть, а потім купляєш газету й виявляється, що то неправда..

- Ровіне, в сенсі Церква щось відхилила? Принцесі ж не п’ятнадцять років.. – Почала Аурелія.

- Ну, так. Тому взагалі ніякої сенсації тут немає. – Знервовано продовжив Ровін, все ще тягнучи подруг за собою.

Софіна, намагаючись вловити погляд друга, здалася та глянула на розгублену Ау.

«Фуф, оце цирк», - думала вона.

- Ровіне, - ельфійка вирвала руку, - ти нічого нам пояснити не хочеш?

Аурелія тицьнула пальцем у бік друга й застигла, тяжко дихаючи. Якась занадто хитра домогосподарка з сусіднього будинку відсунула свою газету у бік, споглядаючи за сваркою.

- Ау.. – Юнак скривився, намагаючись вигадати зрозуміле пояснення, - ну розумієш.. Добре. Якщо ви обидві, - оглянувши обох подруг, він продовжив, - не забули, то я тут не просто хлопець з вулиці, а син одного з головних ельфів в цій країні!

Дівчата лише стояли й кліпали очима.

«А..» - серце Аурелії неприємно стиснулося.

- І так. На жаль, я єдиний його син. Ще й одного віку з Даріс. Ще й не в край дурний. Тому мені просто прислали пропозицію..

- Пропозицію в одруженні від принцеси?! – мовили дівчата в один голос.

- Ну так! І не кричіть на мене, мені ще гірше від того! – Відвівши голову у бік, хлопець вказав на допитливу жіночку.  А Ви не підслуховуйте! – Повернувшись до дівчат, він продовжив, шепочучи: - Я живу в реаліях, де я можу відхилити таку пропозицію. Так, мені довелося мало не битись з батьком, але він вже давно втратив віру в мене та намагається просунути на головні пости мого двоюрідного брата. Але ж королівська сім’я про це не знає.

- Я просто в шоці, Ровіне. – Захитала головою Ау. – Я постійно забуваю, що ти народився з золотою ложкою в роті. – В’їдливо додала ельфійка.

- Міг би бути королем.. – Почала Софі.

- Та шо мені від того королівства, Софіно. Більше проблем, ніж користі.

- Я майже впевнена, що будь-який інший хлопець був готовий вбити за таку можливість.

- Так-так, нашому Ровіну так пощастило, в нього стільки вибору.  

- Софіно, це правда, але.. – Ігноруючи Аурелію, відповів юнак. -  Вони слабко розуміють, що таке влада. Ще й в такий час, з цими нескінченними катастрофами. А ще мало розуміють хто така Даріс..

- А ти знаєш хто така Даріс? – Звернулася Ау.

- Ну, ми пересікались декілька разів. Вона як в дитинстві мені не подобалась, так і зараз.