Розділ 10

Пролунав впевнений стук у двері.

- Заходь!

Почувши дозвіл, Капріс зайшов до кімнати. Його зустріли Ау, Софіна, яка заплітає подрузі коси, та Ровін, який літає по кімнаті у спробах швиденько прибрати безлад.

- Привіт, всі готові?

- А на вулиці не починається дощ? – розглядаючи себе у люстерко мовила ельфійка.

Софіна, закінчуючи плетіння, поглянула у вікно. Спека змінилася спокійним вітерцем, а небо затягли напівпрозорі хмари. Потім дівчина опустила поляд на підвіконня, на яке залетіло декілька квіток. Найбільша з них мала вісім пелюсток. Двічі перерахувавши, Софі посміхнулась. Схоже, їх нові знайомства справді доленосні.

- Ні, Аулю, за вікном гарна погода, - плеснувши подругу по плечах, вона продовжила, - підіймайся та пішли. Нарешті на вулиці нормальна температура.

- Збирайтеся швидше й вирушаймо!

Всі захихотіли від поспіху Ровіна та, взявши деякі потрібні речі, вийшли з кімнати під прохання прискоритись.

***

Обіднє сонце сховалося за високими деревами на сусідніх пагорбах. Компанія, скориставшись канатними дорогами, натягнутими між високими виступами, опинилася в декількох кілометрах від території академії. Навколо прогулювалися ельфи з усіх шматочків континенту, більшість у темно-зеленій формі.

- Тут так багато військових, - оглядаючись, мовив Ровін. – Цікаво, кому з них дозволять спілкуватися з драконами.

- Так, академія величезна, тому мало кому дають шанс.. Та сподіваюсь, що я буду одним з них!

- Капрісе, ми віримо у тебе.

- Дякую, Софіне. Та це буде складно. Я так старанно готувався до іспитів, а студенти розповідають про те, що екзамени – найлегше, що було в їхньому житті.

- Мені здається, вони просто прибирають конкуренцію.

- Ау, максимум конкуренції на перших курсах – це битва за шматок хліба у їдальні. А далі найслабші не доживають..

Всі замовкли. Чутно лише листя, яке шелестіло над головами ельфів.

- Та чого ви, мого гумору не знаєте, чи що?

- Ровіне, твої спроби пояснити конкуренцію виглядають жалюгідно й страшно.

- Ауреліє, не я тут про конкуренцію заговорив.

Поки друзі продовжували сперечатись, Капріс розповідав Софіні про свою велику сім’ю. Через декілька хвилин вони вийшли з тіні дерев та перед ними відкрився вид на величезну будівлю академії. Важкі двері, величезні вікна, високі поверхи, колони та шпилі. Будівля нависала над територією важкою кам’яною масою. По лівий бік стояли величезні круглі платформи. З правого ж були тренувальні площадки під відкритим небом. Всі стовбичили, роззявивши роти. Декілька хвилин компанія стояла та мовчки розглядала будівлю.

- Ого…

Реакція Ровіна повністю описала спільне відчуття від академії. На його очах проступили сльози.

«Цікаво, чи взяли б мене сюди, якби я був здоровим..»

 За мить Софіна повернула голову, вказала пальцем на величезну територію та запитала:

- Нащо взагалі ось ці величезні платформи? Вони по всьому місту розсипані.

- Для приземлення драконів, - тихо відповів новий знайомий, розчісуючи кучері. – Шкода, що вони давно не використовуються.

- Через пандемію..

- Так, Софіне.

- Капрісе, що ти думаєш про пандемію?

Неочікувано для всіх запитала Аурелія. Ровін, вирячивши очі, подивився дівчині прямо в душу, але та лише посміхнулася.

- А.. Ну, офіційні джерела говорять про те, що щось в ельфах змінилося. Через це почали хворіти дракони і наші шляхи майже повністю розійшлися..

Трохи помовчавши, дівчина склала руки на грудях, вдихнула насиченого запахом зелені повітря та мовила:

- Ну і добре.

Ровін та Софі спокійно видихнули, поки Капріс стояв з розгубленим обличчям.

- Що..? Не дивись на мене так, ти маєш знати історію, щоб вчитись тут. А так, взагалі, я люблю влаштовувати такі швидкі опитування. Запитай навіть у них.

Дівчина вказала на друзів, які синхронно закивали головами.

- Ахах, добре-добре. Пропоную.. Трохи прогулятися територією. Можливо, побачимо щось цікаве.

- Так, давайте! – Ровін прискоком пішов направо. -  Давайте сюди!

Всі рушили за другом. Під приємну розмову ватага повільно сунула територією академії. Вони розглядали курсантів та студентів. Заглядали в панорамні вікна, які впускали оточуючих поглянути на аудиторії. На стінах приміщень були зображені історичні події, висіло безліч портретів видатних ельфів, які було важко роздивитись. Вечірнє повітря стало прохолодним й вологим. Компанія спокійно прогулювалась біля однієї з найвеличніших будівель острова, коли Капріс зустрів своїх майбутніх однокурсників. Привітавшись та поспілкувавшись з ними, він запропонував:

- Вже темніє, можливо підемо й знайдемо якийсь бар? Мені вже є вісімнадцять.

- Ох який дорослий хлопчик, - мовив, заспокоївшись, Ровін, - краще розкажи нам, як це – жити на Півночі? Ви топите сніг?

Ніч швидко насувалася на Конвен, тому вулицями розлилося тепле світло ліхтариків. Дійшовши до туристичного району, ельфи почули музику, удари скла, нескінченні п’янкі розмови. За келихами хлопці спілкувалися про спортивні команди. Дівчата ж тихцем намагалися вгадати, чи справді Ровін мріяв вступити в академію.

***

Дзвінкий спів бузкових пташечок долинав з-за залитого сонцем вікна. Софіна з небажанням відкрила стомлені очі та побачила сплячу подругу, яка досі була вдягнена в лляні штани та блакитну футболку. Та тихо сопіла, розкинувши руки-ноги в усі боки. Підвівшись, дівчина не побачила Ровіна.

«Де це він? Все добре?»

Тупочучи ногами по дерев’яній підлозі, дівчина спустилася на перший поверх. Там їй зустрілося сімейство північних ельфів. Привітавшись, Софі вийшла на вулицю, де її зустрів лише теплий вітерець.

« Та де він ходить? Не міг же піти сам кудись..»

Згори долинуло привітання. Піднявши голову, Софіна побачила друга, який сидів на червонуватому даху та крутив в руках стрічки.