Розділ 9

Сонце підіймалося все вище, засліплюючи очі кожного перехожого. Десятки голосів перемішалося, одночасно спілкуючись про податки, плани на вечір, катастрофи, ціни. Мор попросив у роботодавця перерву та разом з новими друзями пішов у бік невеличкої кав’ярні, щоб поспілкуватися в тихішому місці. Незвична відсутність звуків вдарила кожному з них по вухах, а запах солодких напоїв наповнив легені.

- Що ж, тепер пропоную вам усім обрати по напою та розповісти мені більш детально про себе й того діда і його.. магію? – Сказав засмаглий хлопець, на шляху до закладу. – Бо зараз я погоджусь на кота в мішку.

- Так, це дивно, - знизала плечима Ау, - можливо ми займаємось чимось.. Ну.. Незаконним. Чи просто дивним.

Брови всіх трьох її співрозмовників полізли догори. Білокурий ельф демонстративно прокашлявся в кулак, виказуючи свою невдоволеність словами подруги.

- Що я такого сказала? Це ж..

- Не думаю, що такий.. З першого погляду вихований молодняк буде займатись чимось страшним. – Мор посміхнувся прямо до нового друга. – Хоча, лише Місяць бачить вас по ночах.

- Дуже дотепно. – Подала голос Софі, забираючи у баристи склянку холодного молока з медом. – Все буде просто.. Дивно. – Опустила погляд, намагаючись не виказувати своєї легкої тривоги з приводу нової особи в їх команді. – Гадаю, краще буде, якщо ти зараз розповіси трохи про себе.

Всі троє покрутили головами, переглядаючись та очікуючи слів від незнайомця. Аурелії було тяжко дивитись на всіх одночасно, бо Мор та подруга стояли близько до неї, а Ро, як завжди, десь поодаль.

- Нуу, якщо коротко, - хлопець відвернув голову, попросивши руду ельфійку за касою налити води у простягнуту ним флягу, - мені двадцять два роки, я з Півдня. Якщо точніше, то з поселення, яке недалеко від Ліарету. Взагалі зараз ходжу на підробітки, бо в море виходити стало небезпечно.

Мор склав руки на грудях, трохи спохмурнівши.

« Здається, йому подобалось ходити в море. Але катастрофи стали лякаюче регулярними декілька років тому. З якого віку він працює?»- замислившись, Софіна накручувала пальцями своє золоте волосся.

- В Конвені допомагаю з вантажем, який приїхав зі мною ж.

Аурелія та Мор одночасно кинули погляди на ельфа, що все так само стояв трохи осторонь, очікуючи якусь реакцію. Той, помітивши їхні погляди, просто посміхнувся та відмахнув рукою, ніби говорячи, що зараз жартувати не буде. Юнак з півдня, трохи розчарувавшись, запитав:

- Ровіне, а ти чого так далеко стоїш?

- Аа.. - Трохи напружений стан хлопця почав видавати зніяковілість. – Звичка. Я завжди такий.

- Ну добре.. – Мор, примружившись, забрав свою річ. – Тоді давайте кожен з вас скаже базову інформацію про себе.

- А.. – Почала була Аурелія.

- Стоп-стоп, пробач, що переб’ю. – Хлопець виставив палець вверх, щоб нова знайома зачекала. – Тільки по-троху. У мене пам’ять погана… - Він зробив паузу. – І ще ви всі дуже жовті.

Ровін пирснув від сміху, дівчата стояли і переглядалися.

- Ну що, ви всі трохи схожі..

- Так-так, ми як курчата. Особливо Ау. Ти, здається, її обличчя ще нормально не бачив, лише маківку.

Отримавши в реакцію від подруги висунутого язика, Ровін вирішив розповісти про себе.

- Ну, мене звати Ровін, я.. Дивний? – Розвів руками. -Ну всі так кажуть через мою якусь хворобу, хоча в ній немає взагалі нічого дивного, як мені здається і я звичайний ельф, як і всі інші. – Прощебетав хлопець.

 « А.. І нащо я це сказав зараз..?»

- Походжу з сім’ї жерців, вчуся в університеті Інітіума, обожнюю солоний чай та вже другий рік потерпаю від нападів цієї навіженої.

Ровін вказав великим пальцем на Аурелію. Та легенько відбила його руку.

- Хоча, дивний тут не лише я один. Ти, Море, зараз погоджуєшся на щось дуже дивне. Чому?

Мор, відпивши води, закинув голову назад аби обміркувати відповідь.

- Я.. Гадаю, хочу мати шанс зрозуміти дещо.. Незвичне.

- Незвичне? – Брови Софіни поповзли догори. – Невже ти справді віриш, що там відбудеться щось, що схоже на магію?

« Так, Софі, відбудеться.. – Аурелія кинула погляд на подругу. – Питання лише в тому, чому він так швидко погодився. Так, ми налетіли на нього з проханням віддати прикрасу, але це не привід давати нам її.. А тим більше пертись кудись далеко».

- Так, незвичне. У дитинстві бачив речі, які ніхто не зміг мені пояснити. Можливо, навіжений дід, якому потрібні прикраси для магії, щось мені пояснить.

Між співрозмовниками запала мертва тиша, через яку до вух повернулися розмови незнайомців за сусідніми столиком.

« А це взагалі нормально, що ми про духів в громадському місці говоримо.. Треба змінити тему».

- Я Аурелія, - почала дівчина. - Студентка того ж університету. Ненавиджу! Солоний чай. Моя найкраща подруга Софі, а ще я люблю теорії змов та слухати навіженого діда.

- Цікаво.. – Слухач повернувся до іншої дівчини та декілька секунд дивився просто їй в очі.

-  Твоя черга.

- А ой. – Щоки Софіни наповнилися легким багрянцем. – Щось тут спекотно, мізки не варять.

Помахавши собі рукою, вона відпила трохи молока та продовжила.

- Я Софі. Закінчую коледж, де вчилась на дитячого педагога. Читаю різні романтичні комедії.. Обожнюю прикраси та вберігаю своїх друзів, - прискіпливо поглянувши на Ау, вона продовжила, - від всіляких проблем та казусів.

Після промови дівчина обдарувала слухача м’якою усмішкою, отримавши таку саму у відповідь. Майже одразу у них зав’язалася розмова, в яку Аурелія та Ровін не мали сміливості увірватися.

- Ох, здається, їй тепер є з ким поговорити про прикраси та подорожі. – Промовила Ау, підійшовши трохи ближче до друга. – Я їй такого задоволення дати не можу.

- Так.. Вона лише годину тому ходила засмучена, що не знайшла тої любовної квітки, яку шукала.

- Вона не до кохання, а до нових зустрічей. Це може бути навіть зустріч з майбутньою домашньою тваринкою.