Розділ 4

Від такого привітання Ау здивувалася, Софі зашарілася, а Ровін скривився.. Всі стояли шоковані.

- Дідусю, вітаю. – Привіталася Аурелія задля розбавлення дивної ситуації.

- Привіт, внучко. – Розтягнувся в посмішці дід. - Тебе впізнаю, а от цю парочку ні. Невже вони хочуть почути історії про давні млини, страшні катування. Чи про час, коли вся історія писалася на білосніжнім снігу?

- Ні, ми прийшли дізнатися про духів.

Старець презирливо зиркнув на дівчину, ще раз з-під товстих сірих брів подивився на кожного з команди, затримавши погляд на хлопцеві, та вийшов на ґанок, зачинивши за собою двері.

- Ох, діти-діти, не потрібно вам те. Духи – забуте вірування, за яке раніше страшно карали. До речі, саме з того часу пішла більшість катувань, про які я пропонував вам розповісти.

Дід говорив то з таким виразом обличчя, що Ровіну перестав знаходити собі місце. Якщо катували прихильників духів, то це період становлення віри в Місяць..

« Навіщо так дивитись на мене. Таке враження, наче він знає, що я зневажливо ставлюся до Місяця.. Проте це неможливо, в мене навіть вінець з місяцем.»

Поки ельф намагався зрозуміти, що саме його так налякало в словах божевільного, він погладжував складене за спиною крило. Його це заспокоювало.

Старигань тим часом продовжував, зітхаючи:

- Страшні часи, про які майже нічого не відомо. Забудьте, та й йдіть собі далі тихенько. І не патякайте на право та на ліво.

- Ми вважаємо, що те, що ельфи не завжди можуть мати крила – це покарання від драконів.

Дід, привідкривши знову тяжкі двері, показав чуба та мовив:

- Це логічно для кожної особи, яка хоча б трохи цікавиться історією. Просто про це не говорять, тому що наслідки будуть непередбачуваними.

Аурелії на мить забракло повітря від відчуття, що її ідїї й думки знецінили.

- Шляхи драконів та ельфів розділилися після пандемії. Якщо вірування в духів зникло в той час, то, можливо, саме ця релігія привела до поширення хвороби..

- А церкву Місяця посилили, щоб народові було у що вірити, - сказав зібравшийся до купи Ровін та додав: - але все ж цікаво, чому тоді зараз ельфи та дракони майже ніяк не контактують. Більше цього, рептилії навіть не пролітають над нашим островом, вони завжди оминають нас по величезній, - потягуючи слово та показуючи пальцем у повітрі підкреслив Ро, -  дузі.

Софіна розуміла, що додати до цієї розмови їй нічого, тому розглядала будиночок. Зібрані з грубих колод стіни, два поверхи, перший з яких дуже високий та майже не має вікон. Дах, що якось дивно височів шпилем догори. Запах моху біля будівлі посилювався, пронизуючи тканину її одягу.

- Хм.. Цікаве спостереження. – Навіжений вийшов з-за дверей, пригладжуючи бороду. - Ти і справді схожий на друга Аурелії. Навряд чи така дівчинка стала спілкуватись з нецікавими особистостями, яким нічого від світу не треба. А як щодо тебе, красуне?

Кучерява ельфійка не очікувала такої швидкої уваги до себе, тому розгубила всі думки, що мала. Мить повагавшись, дівчина зізналась, що їй здається, що духи зліють з кожним століттям.

- І як це обурення проявляється? – Запитав дід, почухавши потилицю.

- Здається, вони якось впливають на світ. Коли це було чувано, щоб вовчиця вивела зграю вовченят на свіжу стежку, ще й прямо перед трьома потенційними загрозами..? Птахи поступово наче забувають техніку плетіння гнізд. – Софі окинула поглядом навколишні дерева та вказала на одне з них, назву якого, ніхто крім неї, не знав. – Ось, навіть рослини почали пускати або більше, або навпаки – менше листя, як це. Це все так.. Неправильно. Можливо я божеволію, але інколи здається, що ліс хворіє..

- Так, божевільний тут лише я, - дід хихотнув та продовжив: - навіть якщо це так, це може бути пов’язано з безліччю речей, а не лише духами. Особливо враховуючи те, що більшість з них взагалі не мали особистості, хохохо.

- Більшість? Тобто якісь мали розум та саме з ними можна було зв’язатись через ритуал з коштовним камінням!

Радісна від нової крихітки інформації Аурелія почала переминатись з ноги на ногу.

- Ох-ох-ох, проговорився.. Що ж вами робити.

- Діду, не знаю у яку гру Ви з нами граєте, але розповідайте все, що знаєте.

Посмілішала Софіна, коли зрозуміла, що її з Ровіном просто перевіряли. Хлопець в цей час намагався втримати себе в купі.

« Дивне місце, я не можу рівно стояти..»

- Хлопче, а ти чого мов хмільний та крила потираєш? Через щось хвилюєшся?

- Та ні, просто аромат справжнього лісу п’янить. Діду, ти як взагалі сюди потрапив?

« Давай же, зміни тему та відчепися від мене..»

- То довга історія, яку, можливо, ви почуєте трохи згодом. Звичайно, якщо ти поясниш мені, чому саме тобі тут так дурно. Що ж, якщо хочете почути все, що я знаю про духів, то віддайте мені те.. Що допоможе показати вам справжнє обличчя віри. Це щось ближче, ніж ви думаєте.

Сказавши це, дід з несподіваним грюкотом зачинив будинок, залишивши компанію стояти і дивитись на двері.

- І.. Що це було? – потираючи потилицю спитав хлопак. – Він і справді дуже дивний, але завдання від нього ще дивніші.

- Ну, я хоча б скоротила наші теревені до більш-менш нормальної розмови. Прийшли б ви сюди без мене, то години три б намагалися зрозуміти, про що він взагалі говорить. – Опустила плечі Ау.

- Нагадай, як ви познайомились? – поправляючи сережку на губах запитала Софіна,.

- Це занадто довга історія, нам зараз не до неї. – Аурелія розвернулась до друзів та продовжила: - і що ж ми будемо робити? Він сказав, що ми маємо йому щось віддати таке, що могло б показати.. Обличчя віри? Е…

- Можливо це якийсь молитовник. Ну, де записані, наприклад, справжні, а не відредаговані молитви.. Ровіне,  у тебе вдома такого під подушкою немає? – З хитрою посмішкою викинула з- під лоба молода студентка.

- Ні.. – Скривився юнак. - Немає. І в церквах читають справжні молитви. Думаю, це якийсь дорогоцінний камінь. Чи щось, що ще потрібно для ритуалу. Ау, він тобі більше нічого про це не казав?