Розділ 2

Середина вихідного. Вулички почали менше гудіти, ходити стало легше – всі ринки закінчують свою роботу.

«Думаю, Софі зараз знову буде чепуритися для походу до театру, чи книжного магазину, чи бібліотеки.. Лише Місяць зна, куди вона сьогодні потрапить. А чи точно Місяць..? Можливо, ми стільки століть віруємо не в те, що мали б.»

В голові вирувало багато думок, потрібно терміново їх комусь розповісти. Подруга Софіна – чудовий вибір.

Причесана та сита Аурелія, діставшись до такого знайомого будинку, постукала у дерев’яні двері. Їх майже одразу відчинила дівчина з вологим волоссям, магією природи зібраними в обережні завитки, рожевими від бігу щоками та здивованим поглядом.

- Ауреліє, рідна, ти що тут робиш? Якщо щось термінове, то сідай і розповідай, поки я буду фарбуватися.

Так, в моменти особливого емоційного збудження Софіну було важко переговорити навіть Аурелії, і та це добре знала. Саме тому стояла в дверях тихо і покірно, поки товаришка щось говорила про нову виставу, на яку збирається йти.

Коли дівчина все ж зайшла до будиночку, її як завжди зустріла кімната. Вона була встелена м’якими килимами, прикрашена вирізками, малюнками та записами по стінах. Софі навіть на стелю вмудрилася приліпити декілька іграшкових медуз, які вони з Ау багато років тому зв’язали на одній з ночівель.

- Софа, ти напевно уявляєш, що зі мною було сьогодні таке, що я аж до тебе додому прибігла без запрошення, тому розповім найцікавіше..

Подружка, відірвавшись від підфарбовування вій, закивала на знак того, що взагалі слухає.

-Якщо у двох словах то… - Глибокий вдих для швидкого говоріння. - Ми з Ровіном вирішили, що причина з якої у ельфів зберігається крила лише в одному кліматі – це насправді не природна еволюція, а якесь прокляття, чи щось на кшталт того. Дракони після епідемії 500 років тому висунули вимоги, щоб ельфи не могли літати не в межах свого острову, а також щоб не могли почуватися повністю вільним навіть на ньому.

Коли Ау зупинилася, щоб ще раз вдихнути повітря, то помітила, що подруга сидить і дивиться на неї з роззявленим ротом і повними нерозуміння очима.

- Але це ще не все. Насправді хвороба драконів почалася з вірувань ельфів у духів, які були тогочасною повноправною релігією. Саме тому зараз вона заборонена, про неї ніхто не знає. І, до речі, саме тому заборонили які завгодно маніпуляції з коштовним камінням. – Зробила акцент Ау, потираючи коси. – А ще..

- Так стоп. Я розумію чому ти в це повірила. Я можу навіть зрозуміти, чому Ровін в це повірив. Але звідки ви взагалі це все взяли? – щурячи лоба запитувала напівнафарбована кучерява дівчина. – Тільки не кажи, що від діда..

- Так від нього, але все ж сходиться..

Очі ельфійки закотилися доверху. Скільки разів вона б не казала про те, що той старигань дивний – все рівно регулярно чула історії про нього.

- Ти знову була у того діда? Ще й Ровіна в цю секту тягнеш? Ух друзі, треба буде вас всіх якось до церкви відвести, може там з вас повипадають ті дурниці. – Остання частина речення була схожа на протяжні слова сплячої особи.

- По-перше, не говори, коли фарбуєш губи. По-друге, у Ровіна цей психоз з припадками, судячи з усього, через Місяць та його церкву. По-третє, я завтра йду до діда питати про духів та каміння, так що можеш не чекати мене на гру в Чочо.

- Агов, я тебе більше не пущу! – Скривлене обличчя повернулася в бік Аурелії. – Та і я досі не бачу зв’язку між всіма цими фактами. Якась каша.

Софіну давно бентежить це знайомство приятельки з якимось міським навіженим, тому кожен раз, коли чує про нього, починає сердитись.

- Та все буде гаразд. Плюс, хтось повинен же підтвердити чи відкинути мої здогадки. Так, я довіряю це діло якомусь дуді з лісу, але це вже не так важливо..

- В такому випадку я завтра піду з тобою, – вставши з місця та підбігаючи до шафки вирішила рожевощічка. – А що? Подивлюсь я на того діда, почую всі цікаві історії, можливо навіть повірю у твої теорії та ми перевернемо світ заради того, щоб я могла хоча б разочок побачити коштовності на власні очі.

Ауелія, трохи шокована та водночас задоволена від почутого, усміхнулася та подумала: «Ось за що я люблю цих людей. Один кепкував, але взяв до уваги теорію з яблуками, друга готова ламати світ».

- Добре.. Домовились. Тоді завтра об 11 зустрінемось біля південного виходу з міста, та підемо в страшний-страшний ліс до страшного-страшного діда, хіхіхі.

- Ти мене тут не залякуй. – Знову різкий поворот голови. -  Я чудово пам’ятаю, що на вечорах страшних історій саме ти постійно ховалася за спини інших. – З м’якою усмішкою згадує Софі. – Але зараз мені вже треба бігти, тому ноги на плечі і брись звідси, завтра будемо вирішувати, чи руйнувати світ чи ні.

На наступний день, рівно об 11 годині, прийшовши до місця зустрічі, вона чомусь побачила занадто багато людей для своєї експедиції.. Аж двох.

- Привіт всім. Софіне, що він тут робить? – Вигнувши брову та тицяючи великим пальцем у бік хлопця, питає Ау.

- Та сам причепився. Але я згадала, що він взагалі-то теж є співавтором теорії про духів, тому має піти з нами.

- Привіт, злюко-гадюко.

Ровін постійно в усіх незрозумілих ситуаціях просто починав мантеляти рукою в дуже привітливому, на його думку, жесті. І зараз теж. Парубок має такий вигляд, ніби він взагалі планував йти кудись далі кав’ярні.

- Що ж, добре, разом веселіше. – Знизала плечима ау. – Ходімо. Можливо, ми впевнимось в нашій теорії та трохи змінимо статистику божевільних ельфів в цьому місті. – Ау махнула рукою, та вирушила в сторону лісової стежки.

- Добре, що ми не змінимо статистику божевільних дідів..

Софіна посміялась з жарту Ровіна, а Аурелія поглянула так, наче може змусити хлопця одним лише поглядом не тільки зійти з глузду, а й постарішати.