Розділ 1

Глибока ніч. Аурелія сидить за письмовим столом, більше схожим на цілковитий хаос, ніж на робоче місце звичайної учениці кафедри історії ельфів в Східному університеті Культури та Історії. Присмоктуючи чергове гусяче перо, дівчина позіхає й намагається вже добрі пів години зрозуміти, де вона побачила зв’язок між втікачем з психіатричної лікарні на сході та зруйнуванням Північного університету. Зі сторони ліжка, яке з якоїсь дивної причини стоїть якнайдалі від вікна, долинає звук. Ельфійка заспаними, але тепер збентеженими, очима намагається розгледіти щось у темряві. Нічого не видно.

- Що за..? – дівчина піднімається, бере майже розтоплену свічку та йде в бік ліжка. В якийсь момент, коли вона вже майже у цілі, на неї вискакує Ровін.

- БАМ!! Злякалась? – Із характерною посмішкою говорить високий, як завжди розкошланий, хлопець. - Ти що, знову страдаєш своєю дурнею до самої ночі?

Очі Аурелії округлилися від шоку, змусивши тоненькі брови підскочити й сховатися за чубчиком.

- Сам ти дурня!! В мене тут взагалі-то важливі справи вирішуються. – З помітною невдоволеністю в хриплому голосі кричить студентка. – Ти взагалі що тут робиш?

- Я? Навіть не знаю.. – Награно стукаючи по підборіддю довгими пальцями, замислився Ро. - Прийшов за покликом твого бідного жіночого серця. – Продовжує своє знущання самовдоволений хлопак.

- Та ти зовсім здурів, чи..

Дівчина неочікувано прокидається. В черговий раз виявилось, що спати на стрічковому дереві це величезна помилка. Внизу гуляє стадо диких кабанів, які підіймають такий ґвалт, наче Ау не в лісі, а на центральному базарі.

- Ох, чому цей дивак постійно сниться мені, коли я ночую на вулиці. Це вже більше схоже на дивну закономірність, ніж на співпадіння, – потираючи подерту деревиною щоку, жаліється сама до себе студентка. За мить вона помічає через негусте листя, що сонце вже підіймається. – Невже я так довго спала..? Зараз година сьома, напевно. А в мене, як завжди, ні гребінця, ні струмочка близько, щоб вмитися. Доведеться йти в стані побитої собаки по місту.

Красуня опускається до зеленої трави на напівпрозорих крилах, оминаючи кабанів, які вже закінчують свою нічну роботу.

« Добре вам, такою великою сім’єю живите».

Від неочікуваної миті ніжності вона усміхається сама до себе. Трошки розім’явшись після довгої ночі, ельфійка якнайшвидше дістається до одного з найбільших міст сходу -  Інітіума. Дівчина йде широкою, як для цього місця, вулицею. На ній - широкі світлі лляні штани та коричневі сорочка з різнокольоровими ґудзиками. Ау вже не звертає уваги на дивні погляди оточуючих. На неї навіть білки в лісі косилися, не те що ельфи.

- Так, добре, зараз потрібно швиденько дійти до дому, там привести себе в порядок, - загинає пальчики та говорить під носа, - поснідати та.. сідати за повторення історії стародавніх ель..

- Агов, Ауреліє! Що ти там собі такого бормочеш під носа? Ходи-но сюди! – Без зайвих думок кричить через пів вулиці доволі знайомий голос. Один із останніх, які зараз хотілось би чути.

Піднявши голову та оглянувши все навколо себе: житлові невисокі будиночки, вхід до парку, невелику кав’ярню та.. А ось і блондинчик.

- Та ти знущаєшся з мене?! – Вирвана з власних думок, ельфійка йде не самою привітною ходою до знайомого. – Снишся мені ні з того, ні з сього. Зараз з’являєшся нізвідки, хоча живеш ти за пів міста звідси! Що конкретно зараз ти від мене хочеш?

Розставивши руки в боки кричить Аурелія, поки хлопець здоровенними очима дивиться на неї, явно жалкуючи, що взагалі вміє розмовляти.

- І тобі привіт.

- Ой, так пробач просто..

Кинувши погляд на друга вона побачила не ображене обличчя, а хитрющу посмішку. Таку він використовував завжди, коли вирішував, що прийшов час побісити подругу.

- Хлопче.. Ти мені тут свої беньки не розтуляй. – Покрутила пальчиком біля його носа. – О, газета. Сьогоднішня?

- Так, ще навіть тепла, - Ровін розмазав частину чорнил пальцем, - та дуже цікава. Наприклад, тут розповідається про знижки на детективні книги.

- Твої детективчики почекають. Краще розповідай, що в світі трапилось, поки я реконструювала життя звичайного доісторичного ельфа.

- Так, я помітив, що ти не в цивілізації ночувала. – Помітивши заповзаючі на потилиці брови дівчини, вирішим змінити тему: - ну.. А так нічого нового. Нова катастрофа на півночі. Через сильний шторм затонуло декілька рибацьких човнів, які були в морі.

- Знову жертви.. – Запальний та грайливий настрій ельфійки раптом зник, провалившись їй у п’яти.

- Так, людей 6 затонуло. Стільки втрат і все через стихійні лиха.

- Не думаю, що вони стихійні, – стишеним голосом мовить дівчина.– Це трапляється занадто часто. Ще двадцять років тому ми читали про такі нещастя декілька разів на місяц, а зараз майже через день..

- Ууу, почалося.. – Закотивши очі мовив Ровін.

- Як гадаєш, це може бути якось пов’язано з посиленням магії ворогів?

- Посиленням? Ти з чого взяла це?

Ау стала струнко, в той час як хлопець це більше обперся спиною на стіну.

- А сам подумай. Навіщо через сотні років війни, саме зараз, перед початком всіх цих кошмарів, драконам будувати укріплення на островах архіпелагу з західної сторони? Раніше обходилися звичайним патрулюванням, а зараз його вже не вистачає.

- Ммм, звучить логічно, але..

Поки на вулицях міста інші ельфи працювали чи відпочивали за чашкою кави, Аурелія почала вкручувати свої ідеї в вуха другові, який просто збирався спокійно почитати газету.

- Проблема ще в тому, що це руйнує нашу хитку економіку.. Через них яблука мого улюбленого сорту подорожчали в півтора рази!!

Аурелія зупинилася на мить та розкинула руки по сторонах.

- ЯК ТИ ДО ЦЬОГО ВЗАГАЛІ ПРИЙШЛА? – Сильно кліпаючи очима, намагаючись прибрати з обличчя пасма світлого волосся, та карикатурним шоком сказав Ровін.