СЕВАСТОПОЛЬ. ДРЕВНІЙ ХЕРСОНЕС.

Місто, про яке вона багато чула, читала, поїдала очима картинки. Місто герой, місто древнє. Кожний камінчик – свідок історії.

Море омивало місто бухтами. Пляжів сила силенна і пісочний і з галькою і з височезними скелями.

Найбільше Марічку вразив Херсонес. Це таке магічне місце. Вона вирішила пожити днів зо п’ять тут, поблизу. Запах моря, кримських трав дурманили голову. Марічка розмріялась. Вона розм’якла. Була така як треба.

Так треба бо не можна бути в напрузі постійно. Спокій, море, сонце, приємні аромати  розбурхували в  Марічці романтичні думки. Вони набрякали, роїлися, множилися і не зникали. Це втомлювало її. Деколи здавалось, що її доля така бути самотньою, не вийти заміж, не мати діточок.

Вона  не могла в це повірити. Це не правда, а якщо і правда, то вона хоче змінити свою долю, змінити те, що може. Ми творці своєї долі. Ми повинні брати себе в руки, а не опускати їх. Треба брати ініціативу в свої руки. Рухатись до своєї мети. Частинка її мрій збувалась, це було надзвичайно приємно і повчально. Адже здійснити свою давню мрію вона могла вже давно. Чому вона не брала відпустку 5 років поспіль? Чим вона думала? Чому не хотіла відважитись на зміни у своєму житті?

Марічка думала, дуже багато думала. І коли хтось казав, а я не думала, або не думав, то дівчина не могла такого зрозуміти. Ну от як можна не думати. Думати треба завжди. Але бувають важкі думки. Буває, що не можеш прийняти рішення, бо і хочеться і колеться  та й ніхто не знає як правильно поступити в даній ситуації. Це все індивідуально. Результат може бути різний.

          Херсонес сподобався Марічці. Тут було багато страждань, але то історія. Історичні дані можна сприймати розумом, а можна пропускати через свою душу. То складніше. Сухі факти мовчки сидять в комірках пам’яті. А інформація, пропущена через свої власні відчуття, уяву глибоко вражають, виринають сльозами на очах.

          Марічка була глибокою людиною Вона не могла поверхнево жити. Легкість була не для неї. Вона мусіла все осмислити. Думати, пригадувати, робити власні висновки, смислові композиції. Над її носом з’являлись зморшки роздумів, суму і страждань ці дві смужки були показником її характеру. Всі могли читати це з її обличчя і не треба навіть бути фізіогномістом, щоб бачити її глибокі очі. В кутиках очей з’являлись гусячі лапки, уста були підкреслені смужками слідів від посмішок. Марічка дорослішала. Дитячість її обличчя змінювалась на зрілість. Дівчина дозріла.