СУДАК – МІСТО-ФОРТЕЦЯ

Задля різноманітності Марічка вирішила здійснити свою чергову мрію, - побувати в Судаку. Вона читала про це місто в інтригуючи статтях жіночих журналів. Знала, що там гарно, найбільше сонячних днів у році – аж 250. Знала про Генуезьку фортецю, шовковий шлях, що пролягав через Судак, кварцовий пісочок, долину Троянд(Ай-Савську долину)…

Вирішила добиратись туди вплав))). Та, ні не зовсім так, а пароплавом. Це ж приємніше, ніж петляти серпантинним берегом в очікуванні нудотних відчуттів.

Морська хвороба не дала про себе знати, або її ніколи і не було. Це забезпечило Марічці кайфове морське дрейфування Чорним морем. Крихітні краплинки торкались її молодого тіла, освіжали його, наповнювали здоров’ям, силою, наснагою, новими мріями. Дівчина зрозуміла, що все робила в житті правильно. Вона мріяла і мрія здійснилась. Якби вона не мріяла про море, то мабуть навіть не додумалась сюди помандрувати. Мандри, мандри, мандри…

Марічка почала нове життя. Вона слухала себе, свій організм, свою душу. Дослухатись до себе корисно. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому стільки років поспіль вона слухала інших людей, робила те, що вони хочуть, що вони скажуть, порадять. Вона витрачала своє життя на примхи батьків, сусідів, колежанок, керівників, співробітників, випадкових знайомих. Вона жила наче в тумані, прозора густа пелена затьмарювала її розум, воля була міцно закована в кайдани рабства, вона була соціальною істотою. Старалась зробити так, щоб було зручно всім, щоб людям було комфортно, приємно, ігноруючи при цьому власну ситуацію, своє положення, свій стан.

Врешті решт кожна людина може прийти до висновків, правильних висновків щодо себе, свого оточення, ритму життя, існування… для цього необхідно побути на самоті з собою. В метушливому потоці буденних справ неможливо знайти себе. Треба усамітнитись, подумати, знайти час для себе. Це не егоїзм – це здорове відношення до себе і свого особистого життя. Життя належить тій людині, що живе. А суспільство хоче забрати у людини найцінніше – час. А життя триває не вічно, принаймні, на цій землі. А потім буде щось інше, але не це життя. Людину примушують працювати задля наживи, харчування, насаджують їй споживацькі цінності. Чому людина постійно повинна щось купувати? Чому вона не може просто жити? Невже це неможливо? Можливо. Ще приваблювала її екологічна чистота даної місцевості. Їй так хотілось чистого повітря, прозорого чистого моря, вона ніяк не могла надихатись. Після мегаполісу це повітря паморочило її, затьмарювало розум, зігрівало душу. Вона була п’яною від відпочинку. Ніколи вона не мріяла ось так відпочивати, нічого не роблячи, лише корилась своїм бажанням. Хотілось спати -  спала, їсти - робила це, хотіла йти – йшла, присісти і з’їсти морозива?! Які проблеми. Так сподобалось робити те, що хочу, виконувати свою волю, вершити свої справи. Так мені і треба. Я думала, що вже доросла, повнолітня людина, а тут таке відкриття. Здавалось би прості речі, а багатьом недоступні…

Марічка прочитала в Інтернеті статтю про одну жіночку, що відмовилась користуватись грошима взагалі. Відмовилась від пенсії і взагалі от таких папірців, які каламутять стосунки між людьми. Гроші принесли багато зла. Марічка розуміла економічну варіть грошей. Розуміла чому обмін товарів на гроші є прийнятним для сучасної людини. Вона втомилась від грошової політики своєї держави. Дівчина мала алергію на все пов’язане з матеріальними благами. Вона не розуміла дівчат, що шукали собі забезпечених молодиків та навіть підстаркуватих… відмовлятись від грошей Марічка не хотіла. У неї були багатообіцяючі перспективи життя в суспільстві, ствердження свого я.

Мама казала Марічці: «Ти егоїстка». Его Марічки було таке малесенько-малюсіньке, непомітне. Але, мама, яка недолюблювала свою доньку все перебільшувала, робила з мухи – динозавра або голубого кита. Марічці було пофіг. Вона не звертала на такі дурниці увагу. Їй так здавалось. Це питання застрягло в горлі,- не давало вільно дихати навіть на морі. Єдине що було зрозуміло так, це те, що вона, Марічка. У неї є призначення, місія у житті. Головна задача, - зрозуміти місію. Виконати її максимально красиво і якісно. Щоб люди знали, вона зробила все залежне від неї.

Такі думки роїлись в голові молодички. А вона була на морі. Це обтяжувало голову. Потрібно освіжитись. Марічка пішла до моря. Вона зняла зайве. Оголила свої ніжки, роззулась. Залишився купальний костюм, - гарний, сучасний, вибраний разом з Наталі. Вода здивувала приємною температурою. Вона освіжала, не обморожуючи тіло. Це саме те, що зараз мені треба думала тим часом Марічка. Вода – це така цікава рідина. Вона буває різною. І враження від неї бувають різні. А назва залишається одна і та ж. Коли Марічка освіжилась вона взялась до планування наступного місця зупинки для своєї захоплюючої мандрівки. Таким містом у планах Марічки був Севастополь!!!