ЯЛТА

Зранку Марічка вже була в Ялті. Виявилось, що там особливо нічого робити. Побачила афішу «Дельфінарій щиро запрошує вас на дебют дельфіна художника». Марічка, хоч і не вміла плавати, але дуже любила тварин, особливо таких розумних, як дельфін. Квиток був не дорогим, бо сезон тільки хотів було розпочатись і туди приходили місцеві батьки з своїми дітьми. Марічка була і сама як дитина. Вона раділа життю, дельфіни такі молодчини, вправні спортсмени, видатні художники - експресіоністи. Вона придбала їхню картину на імпровізованому аукціоні всього на всього за чотири з гаком десятки гривень. Буде що пригадати й іншим показати. Оксана та її діти будуть в захваті.

Ялта сподобалась Марічці. Вона вирішила там і заночувати. Знайшла квартиру з подобовою оплатою.

Наступного дня Марічці захотілось піднятись високо в гори і дивитись на море звідти. Найкраще для цього місце існує у всіх туристичних путівниках, - Ай-Петрі! Марічка долучилась до вже існуючої групи туристів. Такі веселуни попались. Гід всю дорогу торохкотів, а в самому кінці маршрутки сидів неповторний «місцевий коментатор». Поруч сиділа особа, не така як всі - іноземця легко можна відрізнити від нашого. Так от так коментатор мало того, що погано знав англійську мову, так ще й перекручував історичні дати і спотворював історії, але іноземець радів життю, як і всі іноземці мило, привітно усміхався, подекуди реготав, не стримуючи своїх на рідкість позитивних емоцій. Такий настрій передався всім, окрім гіда, вона час від часу робила зауваження то щодо некоректного перекладу, що тут нема над чим сміятись і вкінці кінців зробила висновок, що вони обоє обкурені, бо українці не вміють просто радіти життю і ось так просто ні з того ні з сього почати сміятись і веселити народ.

Марічка усміхалась, а усмішка у неї була чарівна, здавалось ніби то сонечко усміхається, так щиро, не по-американськи, - від душі.

Море було спокійне. Марічка була самотня. Годинами сиділа на березі моря, вдихаючи повні груди свободи. Свобода була в ній. Вона вільна від роботи, турбот, страждань.

Марічка не переставала мріяти. Вона молилась, подумки, про одне і те ж багато років. При нагоді, загадувала одні і ті ж бажання. Але БОГ зволікав, відтерміновував здійснення її мрій, дозволяв їй помилятись у виборі.

Відпочинок сам на сам з морем дуже специфічний. Ще й не почався сезон. На пляжах було пусто-порожньо і це не могло не радувати. Було дуже гарно. Цвіли неймовірно красиві запашні квіти, дерева. Ароматами повнилась земля. Все навколо раділо. Пташки весело влаштовували своє життя, вили родинні гнізда, народжували яйця, з яких вилупляться, згодом, їхні дітки.

Місцеве населення поринуло у щоденні турботи. Підготовка до відкриття сезону. Ремонт, прибудова, добудова, реставрація, відбудова, перебудова… насадження квітів, сад, город. В розпалі були весняно-польові роботи.

Марічка полюбила весну на «ЮБК». Все цвіло і духмяніло. Весна була  у розпалі. Хотілося жити. Самотність не турбувала, у цьому допомагали книги.

Марічка любила читати. Коли вона брала до рук книгу, їй хотілось усамітнитись. Вона поринала у пригоди. Вірила всьому, що пише автор, уява малювала яскраві картини. Плакала, раділа, покривалась гусячою шкіркою, страждала, співпереживала героям, розчаровувалась в людях, вірила в них, раділа за  них, закохувалась, віддавалась почуттям…

Марічка була пристрасною. Вона вміла віддавати себе всю, до кінця, тому що захоплювало її.

Вона не сиділа на одному місці. Подорожувала від мису Айя на заході аж до гори Кара-Даг. Споглядала, милувалась, раділа за себе.

В першу чергу її цікавила історія, корінне населення, відомі люди, що жили, лікувались, або просто відпочивали в Криму. Виявилось, що не лише її вабив цей чудовий край. Художники, артисти, поети, письменники облюбували собі різні куточки Криму.

Її мрія збулась, вона на морі. Зателефонувала Оксані, довго ділилась враженнями, розповідала, співала, вислала свіжесенькі фотографії…

Оксана запитала про особисте. Марічка засмутилась. Милого вона так і не зустріла, хоч їй і підказувала інтуїція, що він тут, десь поруч, так як і вона марить про зустріч з нею, кохає її, навіть ніколи не побачивши її, вірить  в кохання з першого погляду. Здається, що її образ закарбований у його серці. Він нічого не зможе вдіяти, коли її зустріне. Цікаво, якою буде ця зустріч? Можливо вони стануть розмовляти неначе сто років знають один одного, або ж їм нічого буде сказати. Будуть лише думки і ступор) таке буває, що ти ніби не тупий і маєш багато слів у словниковому запасі, але в якусь мить всі слова втрачають зміст, вони випаровуються і ти стоїш ніби німий, от така ситуація могла статись із нашими закоханими, а як все сталось ми дізнаємось я думаю) колись. Шкода так залишити сторінку недописаною) Треба щось писати як інші це роблять описи, всяка фігня – із пустого в порожнє. Ми такі конкретні оповідачі. То нам не пасує таким займатись. Для чого писати те, що читач захоче перегорнути, перескочити? Книжка повинна бути цікавою і захопливою від палітурки, анотації, дизайну та змісту до останньої букви і крапки і коми)

А нам фігня не потрібна, нам цікаво, що буде далі, куди намилилась Марічка і чим то все скінчиться…. То ж вмощуйтесь зручненько і дізнаєтесь)