ПОМЕШКАННЯ

В дитинстві Марічка жила в кооперативній двокімнатній квартирі панельного типу будинку, збудованого за часів Радянського союзу. Будинок займав  дуже вигідне положення. З одного боку знаходилась велика магістральна вулиця.

Квартира була обставлена меблями вітчизняного виробництва, з натуральної деревини, або похідних матеріалів. На стіні – килим. Це так типово для помешкання часів Радянського союзу.

Марічка тішилась, що живе в Радянському Союзі. У неї було почуття гордості за свою велику і могутню країну. Вона не знала тих сумних сторінок з історії свого народу. Дізнавшись про національних героїв, вона трішки змінила думку, але не переставала згадувати добрим словом Радянський Союз.

Їй було добре в дитинстві. Булочка за  три копійки, молоко за двадцять копійок, морозиво «Ескімо» - 28 копійочок.

Все це лише спогади з дитинства. А дитинство, юність та молодість називають найкращими роками життя людини.

Ніхто не міг зруйнувати ті приємні моменти і спогади про дитинство. Марічка не якась там стара, квола бабка, без царя в голові, вона молода людина. Вона живе і їй хочеться жити.

Жити – добре, а добре жити – ще краще. Марічка завжди мріяла про краще життя, ніж у неї. Її батьки були малозабезпеченими. У них навіть не було достатньої житлової площі. Дітей було, до блуду,  грошей – катма.

Марічка жила і мріяла про світле майбутнє, але недобрі  люди зруйнували супердержаву, забрали гроші, зруйнували сім’ї, забрали роботу, зруйнували соціальний захист населення, розділили народи, посіяли ворожнечу в душі братніх народів, занурили людей в депресію.

Марічка пережила все це на власній шкурі. Татові не платили заробітну плату пів року. Чим він мав годувати своїх голодних дітей? Хто над цим замислювався?! І нікого не гребло те, що Марічці нема що вдягнути і взути.

Проїхали…на БТРі…,а в душі залишились рубці…

Слава Богу, тепер Марічка живе не так, - краще, значно краще.