ЕКСКУРС В ДИТИНСТВО

ЕКСКУРС В ДИТИНСТВО

Колись, у дитинстві, Марічка мріяла про Чорне море. Крім того закордонний паспорт прострочений, а чекати зараз  ще 3 місяці не хочеться, бо так і пролетить літо цього року, а кому потрібне море, коли зимно. Марічка хотіла засмагнути, купатись в теплій морській водичці, а не в студеній, як у криниці.

Дзвінок повернув хід її думок. Наталі як завше на висоті, уже в новому шматті. Коли вона встигла закупитись? Вчора ніби займались лише моїм гардеробом, а тут таке!

- Привіт!

-Guten Morgen! Wie geht’s?

-Danke, prima gut!

-А ти можеш по-людськи говорити? Що ти вічно переходиш на ту загарбницьку мову?

-А так, хочеться хоча б трішки повправлятися! А то все забуду все, що вчила в школі….

А в школі Марічка навчалась на відмінно, - гризла граніт науки, слухала батьків і старанно виконувала  всі домашні завдання. Її любили вчителі, а директор вважав її гордістю своєї школи. Адже всі директори свято переконані, якщо вони тут працюють, це значить школа належить їм, і діти, - їхні. Ті, що ганьблять і ті, якими пишаються. Більше вони люблять тих, ким пишаються, а заздрять тим, які пакостять.

Загалом усі люди заздрять тим людям, у яких є внутрішня СВОБОДА. Вони нездоланні! Принаймні їм так здається. А на справді з ними найбільше проблем у суспільстві, бо вони мають свою думку. Вони можуть протиставити себе і свою думку суспільній думці і не погоджуватись на зраду своїх переконань. Це революціонери. У них «дух, що тіло рве до бою». На жаль, а може і на щастя, наша Марічка росла не така. У неї була і сила і воля, а сили волі не було. Ніде було черпати ту силу, бо всі оточуючі намагались привити їй свої думки, нав’язати свої погляди та переконання. Вона це все ковтала, вбирала як найкращий абсорбент у світі. Це тривало досить довго.

Крім обов’язкової програми у Марічки було густо сплановане позашкільне життя: в понеділок і п’ятницю – заняття з макраме, вівторок і четвер – гурток акторської майстерності, середа і субота – стрільба з лука.

Стріляла Марічка дуже влучно. Тренер захоплювався її витримкою. Вона тримала лук так, як ніхто з його вихованців, - жодного тремору рук. Нервова система – міцна. Око – з оптичним прицілом, пильне, орлине.

Одним словом не дівчина,  - мрія. В школі багато хто мріяв бодай поспілкуватись з нею, але вона була неприступна, як середньовічна фортеця. У неї не було часу на пусто-порожні розмови.

Про вроду Марічки ми також не будемо забувати. У неї були гарні риси обличчя, прямий акуратний носик, глибокі блакитні очі, довгі коси, білі зубки, солодкі вуста, гарний стан, а ноги… ви би бачили ті ноги… Одним словом – муза…

• Марічко, допивай кавусю і йдемо, бо дивлюсь на тебе і мені здається, що твоя мрія віддаляється від тебе.
• Наталі, дякую, що нагадала. Подумки я заблукала в минулому, а треба жити сьогоднішнім днем, бо вчора вже було і загуло, а завтра ніколи не настає, а маячить щодня новими перспективами, можливостями і ще там чимось, викрадаючи у нас СЬОГОДНІ. Не можна жити ні минулим, ні майбутнім. Минуле треба добре запам’ятати, навчитись зі своїх та чужих помилок, зробити відповідні висновки. А майбутнє таке не певне. Ніхто не знає яким воно буде. У нашому розпорядженні залишається сьогодні – один день. І цей день триває довгими роками і формує минуле – пише історію, заглядає у майбутнє – готує плани.
• Та досить вже твоєї філософії життя! Хутко збирайся! – сказала роздратовано Наталі. - Між іншим у мене сьогодні чи не єдиний вихідний, а я мушу знову його на тебе потратити.
• Будь ласка, не сердься! Я миттю!

Дівчата вийшли на вулицю. А там буяла весна. Який чудовий травневий день! Тепло, хороше на душі. Весна – це прекрасна пора оспівана піснярами та поетами. Коли цвітуть квіти, співають пташки, стає тепло лише від цієї атмосфери…

План був такий: поїхати до центру міста, а там тих тур фірм і агентств до блуду. Поїхали.

Зайшли в перше, що трапилось. Їх привітно зустріли, адже вони виглядали на всі 100, навіть Марічка. Довго не затримались, бо їм запропонували Єгипет, Туреччину, а їм хотілось рідного Чорного моря .

Наступне «туристичне диво» торгувало гарячими, як пиріжки, путівками, але і серед них не знайшлось вітчизняних привабливих пропозицій.

Марічка не розуміла. У неї були гроші, ідея, а вони нічого не можуть їй запропонувати. Засмутилась. Повернулась ні з чим до дому.