1

 Лія швидко йшла залитим сонячним світлом парком, поправляючи лямку сумки, що постійно сповзала з плеча, й тримаючи важкий пакет у руці. Підбори ритмічно цокали по асфальту. Скоро почне вечоріти, а їй треба ще стільки всього встигнути зробити. З гуртків повернеться Лесик, якого треба нагодувати й прослідкувати, щоб він зробив уроки. З роботи прийде втомлений чоловік Олександр, з яким дуже хочеться разом подивитися футбол, адже сьогодні грає наша збірна за вихід на чемпіонат світу! Тож жінка задумала здивувати коханого й приготувати його улюблені снеки. 

 Десь неподалік лунав гомін веселої дітвори, яка раділа теплим весняним дням на дитячому майданчику. На кілька секунд Лія повернула туди голову й усміхнулась. Колись давно і вона сиділа на цих лавочках-гойдалках для дорослих і, погойдуючись, чекала, доки Лесик награється, зголодніє і, зморений дитячими справами, попроситься додому. Якщо подумати, це було не так вже й давно, а вже он який вимахав. Тепер мама й не потрібна, все сам. Сумна усмішка зійшла з її обличчя, і жінка, переклавши пакет з однієї руки в іншу, зацокала підборами далі.

Різкий тріск вивів її з роздумів. Лія, глянувши на руку, побачила, як одна з ручок не витримала й надірвалася, розірвавши пакет, з якого почали випадати яблука.

— Ой-ой-ой, як же так? — бідкалась жінка, нахилившись і збираючи розкидані по землі фрукти.

 Чиясь рука простягнула їй червоне яблуко, і жінка, піднявши погляд, завмерла, дивлячись на усміхненого Лесика.

— Мамо, ну чого ти? Сказала б мені, я б купив яблук по дорозі з англійської, тим паче в мене сьогодні короткий день.

 Лесик відкрив свій рюкзак і почав складати яблука туди.

 Лія потерла чоло рукою.

— А, точно, я зовсім забула.

— Тобі потрібно більше відпочивати, тим паче, дивись, яка краса навколо! — сказав Лесик, кивнувши вбік.

 Лія подивилась у тому напрямку і помітила дерева, що квітли дрібними ніжними квітами.

— Як гарно цього року квітне вишня, — прокоментував син.

— І справді, — відповіла Лія, не зводячи очей із сина.