Епілог

Палац Крампуса гудів, мов величезний вулик, у який повернулося життя.

Світло тисячі крижаних свічок відбивалося у срібних стінах, перетворюючи холод на святковий блиск. На довгих столах парували страви, які всупереч усьому були теплими — магія радості виявилася сильнішою за зиму. Вино переливалося, ель пінявся, сміх лунав гучніше за хуртовини.

Снігуроньку й Крампуса вітали всі — від колишніх крампусів, що знову стали людьми, до темних ельфів і снігових велетнів, які тепер стояли без зброї й трохи розгублено аплодували. Крампус тримав її за руку, ніби боявся, що вона зникне знову, а вона усміхалася — жива, тепла, справжня.

У кутку зали Гел сидів на широкому підвіконні, закинувши ногу на ногу, й сьорбав ель з величезного кухля.

Поруч — Пер Ноель, уже без грізного вигляду, з розстебнутим кожухом і втомленими, але спокійними очима.

Між ними на столі сидів Пеґґі.

Тепер — кіт.

Білосніжний, нахабний, і прекрасний як всі коти. Він не спускав своїх зелених очей з Елайни яка танцювала з Марком. Гел обережно погладив його хутро.
— Ну, що Пеґґі?.. причарувала тебе Весна?

Пеґґі зневажливо фиркнув і запхав морду в миску з в’яленою рибою.

— За мир, — підняв кухоль Пер Ноель.

— За те, що ніхто нікого сьогодні не заморозив, — додав Гел.

Вони випили.

Тим часом Інґрід стояла серед звільнених людей, ще трохи розгублених, у позичених плащах і з келихами вина в руках. І раптом завмерла.

— Стривайте… — вона прищулилася. — Це ж ти.

Перед нею стояв він — Ейрік Солбаккен — той самий актор. Той самий, що за сценарієм мав рятувати її, з’явившись у сяйві світла, з правильного ракурсу й героїчним профілем.

— Я знав, що колись це станеться, — серйозно сказав він. — З того моменту, як побачив тебе на весняному параді. Ти була Весною. А я… я одразу зрозумів, що закохався тому й намагався знову потрапити в Берґен коли дізнався про тебе.

— Ти ж мав мене рятувати, — пробурмотіла Інґрід.

— Запізнився...
Вона не стала сперечатися — просто поцілувала його.

Поруч хтось засвистів, хтось зааплодував, а Гел, не озираючись, кинув:

— Запишіть це як альтернативний фінал.

Свято тривало недовго — бо з неба раптом опустився космічний катер, його сріблястий борт поблискував на сонці.

Люк відкрився, і знайомий голос повідомив:

— Я прилетів.

Гел підвівся, допив ель і потягнувся.

— Ну що ж, — сказав він, — казка закінчилась.

Пеггі подумав що цей новий катер також набуває своєї чарівної особистості. Отже матиме нового друга.

На борт піднялися всі свої — Марк, Елайна, Інґрід з актором, ще кілька звільнених людей, які надто добре пам’ятали, ким вони є насправді.

Пеґґі стрибнув Гелові на плече. Гел погладив пухнасту голову друга.

Корабель злетів, лишивши за собою лише іскри світла.

…Кав’ярня була теплою.

Справжньою теплою — з кавою, парою, запахом випічки й живими людьми. Марк і Елайна сиділи за маленьким столиком біля вікна.

Гел стояв навпроти, тримаючи в руках паперовий стаканчик.

— Далі ви самі, — сказав він спокійно. — Без драконів, без морозних дідусів і без світових катастроф.

— Дякую, — тихо сказала Елайна.

Марк кивнув.

Пеґґі зістрибнув на підвіконня й позіхнув.

— Заходь на каву, якщо світ знову почне валитися, — додав Марк

Гел усміхнувся, розвернувся, і вийшов.

За вікном йшов сніг.

Не страшний.

Святковий.

кінець 2026
Морок Елл
Олесь Король