Глава16 Погані новини

Коли двері відчинилися й до зали ввели Марка та Інґрід — уже без кайданів, чистих, нагодованих, але все ще під пильним поглядом варти, — Елайна на мить забула, як дихати.

Марк зробив крок — і вона вже була поруч. Без слів. Її руки лягли йому на плечі, губи торкнулися губ — швидко, жадібно, так, ніби світ міг знову зникнути будь-якої миті. Поцілунок був теплим, живим, справжнім — тим самим, який неможливо підробити.

— Ти цілий, — прошепотіла вона, торкаючись його чола.
— Завдяки одному дуже нахабному дракону, — криво усміхнувся Марк.

Елайна теж усміхнулася…
А потім її ніс ледь зморщився.

Вона відсторонилася на пів кроку й уважно, без жодної істерики, оглянула Марка — як істота, що вміє помічати дрібниці.

Погляд ковзнув убік.

— А це хто? — спокійно поцікавилася вона, дивлячись на Інґрід.

— Я… — Марк швидко підхопився. — Це Інґрід. Вона така ж жертва, як і я. Її викрали помилково. Вона тут ні до чого, чесно.

Елайна кивнула. Повільно. Дуже повільно.

— Ясно, — сказала вона й нахилилася трохи ближче до Марка. — А тоді поясни мені дещо інше.

Вона торкнулася його щоки кінчиками пальців.

— Чому від тебе смердить жіночими парфумами?
І — о, диво — слід помади. Ось тут.

Марк завмер.

Інґрід миттєво випрямилася.

— Перепрошую! — обурено випалила вона. — По-перше, мої парфуми не смердять. Це Chanel No.5, класика. А ще в мене є Dior J’adore. Дуже дорогі, між іншим. І якщо щось і лишилося, то це випадково!

Елайна перевела на неї погляд — холодний, оцінювальний, але без злоби. У цьому погляді було щось значно небезпечніше за крик.

— Випадково, — повторила вона. — Авжеж.

Марк відкрив рота, щоб щось сказати — і в ту ж мить палац здригнувся.

Десь зовні розітнув повітря рев — глибокий, древній, такий, від якого крига у стінах заспівала.

Світло в залі здригнулося.

Елайна різко підняла голову.

— …Гел, — тихо мовила вона.

Крізь кришталеві вікна було видно, як над палацом з’являється величезна тінь. Чорні крила розтинали сіре небо, сиплячи іскрами плазми й снігу.

Чорний дракон важко сів на балкон. Крига під лапами тріснула, обсипаючись іскрами. Наступної миті величезна тінь згорнулася сама в себе — і вже за секунду до зали влетів Гел у людській подобі, розпатланий, задиханий, з іскрами ще не згаслої плазми на плечах.

— Погані новини, — видихнув він. — Дуже погані.

У залі миттєво стало тихо. Навіть кришталь ніби перестав дзвеніти.

— Пер Ноель збирає військо, — продовжив Гел, — усіх. Сніговиків, льодяних велетнів, духів хуртовин. І преться сюди війною. Прямо зараз.

Напруга згустилася, мов крижаний туман. Воїни Крампуса схопилися за зброю, по залі прокотилося глухе гарчання. Снігуронька різко зблідла.

Крампус повільно підвівся. Його постать була вже не демонічною — юнак у білому, спокійний, зосереджений, але в очах палала стара, глибока лють.

— Я поїду назустріч, — сказав він тихо. — Поясню. Це моя справа.

— Я з тобою, — негайно озвалася Снігуронька й ступила вперед.

Крампус обернувся до неї й похитав головою.

— Ні. Не цього разу.
Він торкнувся її руки — обережно, ніжно.
— Я маю вирішити це сам. Як чоловік. Якщо він побачить тебе — він не слухатиме. Лише вдарить.

— Але… — її голос тремтів.

— Я повернуся, — твердо сказав Крампус. — Я обіцяю.

Гел підійшов ближче, схрестив руки.

— Він упертий, як льодовик, — сухо мовив він. — І значно небезпечніший, ніж здається. Я за мир, але… — погляд його ковзнув по залі, по воїнах, по Марку й Елайні. — Усі мають бути готові до битви. На всяк випадок.

Елайна мовчки взяла Марка за руку. Її погляд був спокійний, зосереджений — погляд істоти, яка знає: казки іноді закінчуються кров’ю, якщо за них не боротися.

Снігуронька дивилася вслід Крампусу, який уже прямував до виходу, і в її очах блищали сльози — не страху, а віри.

За стінами палацу завивав вітер.
Зима збиралася на війну.