Глава 13 Пер Ноель

Пер Ноель вже отримав повідомлення від сніговиків: у його холодному царстві завівся вогняний дракон. Він сприйняв це як пряму загрозу існуванню зими. А коли дізнався, що той побував у гостях у Крампуса, остаточно вирішив — дракон ворог. Його треба або знищити, або принаймні вигнати назавжди.
Гел наближався до палацу, коли небо раптом потемніло. Блискучий, наче вирізьблений з гігантського діаманта, палац володаря холоду раптом огорнула страшна завірюха. Сніжний смерч піднявся стіною — густа, вируюча, сліпуча білизна, краща за будь-який мур.
Дракон зробив коло над вершиною, намагаючись залетіти зверху. Але летів якось непевно: крила хиталися, ніби турбулентність хапала його за боки й крутила, наче ганчірку. Кожен порив вітру бив по тілу холодним молотом.
І тоді пролунав голос — звідусіль одразу, наче грім, наче вибух, що котився по хмарах:
— Забирайся звідки прийшов, рабе Крампуса!
Миттю з вихору вилетіли крижані бурульки — довгі, гострі, наче списи, викувані самим морозом. Вони свистіли в повітрі, залишаючи за собою іскристі хвости.
Гел різко звернув убік, полум’я вирвалося з пащі, розтоплюючи частину снарядів на лету. Але одна бурулька все ж дістала — вдарила точно в ліве крило, пробивши перетинку між кістками.
Біль прокотився вогняною хвилею.
— Та йоб твою мать! — гаркнув Гел, голос його прогримів хрипко, перекриваючи виття вітру.
Крило зрадило. Дракон похитнувся, втратив висоту й почав падати — спершу повільно, наче листя в заметіль, а потім швидше, швидше, крутячись у сніжному вихорі, прямуючи до блискучих крижаних шпилів палацу внизу.

— Ай, не можна так. Я взагалі-то посланець. А хто вбиває посланців — той… той не правий, не хочу матюкатися. Даєр тесс.

Крило боліло. Гел різко знизився й приземлився на найближчу льодяну скелю. Для дракона холод не був загрозою — у цій формі він міг літати й у відкритому космосі, але удар був добрий, із характером.

— Забирайся геть! — гримнув голос, і повітря здригнулося.

— Та не піду я! — обурився Гел, розправляючи крила. — Я тут миротворець!

— Лети з мого світу!

— Та що ти такий упертий… онучку свою ти, певне, теж не слухав.

— Та як ти смієш! — голос став тихішим, але небезпечнішим. — Той пройдисвіт зачарував мою маленьку дівчинку. Що я мав вдіяти?

— Авжеж не те, що ти зробив, — пробубонів Гел, оглядаючи крило. Лід не пробив надміцну шкіру металевого дракона, але тріщини на лусці світилися жаром.

— Усе вирішить час, — із сумом мовив Пер Ноель. — Я не хочу бачити тебе у своєму світі. А тому, засранцю, передай йому — я його вб’ю. Бо саме через нього я вже триста років не бачив своєї Снігуроньки. А я сумую… за своєю любою дитиною.

— Він хіба винен, що ви її приспали? — глухо запитав дракон.

— Він винен! Він наслав на неї чари! Забирайся геть!

У Гела знову полетіли гострі бурульки — за ними важкі брили льоду. Скеля під лапами тріснула, розходячись павутиною тріщин.

— Бдзек, — вилаявся Гел. — От не хтів я тих демонстрацій сили. Не хтів.

Він широко розвів крила, підняв передні лапи — між ними спалахнула вогняна куля. Гел розкинув лаписька в сторони — і назустріч бурулькам та брилам здійнялася стіна вогню, що заревіла, розрізаючи морозний шторм.

— Припини це! Вогонь тут заборонений!

— Я не місцевий, — гаркнув Гел. — І після ваших бурульок недочуваю!

Друга хвиля вогню рвонула вперед, випалюючи повітря. У відповідь земля загуділа — маси снігу здійнялися, злиплися, витягнулися у велетнів із порожніми очницями. Вони рушили одночасно.

Гел злетів угору різким ривком, пірнув крізь вихор криги й полум’я, пройшов над шпилями й ударив по палацу з розгону. На верхньому шпилі він трансформувався у людину — ковзнув по льоду, вчепився в камінь і, не зупиняючись, побіг сходами вниз.

Війна, схоже, таки почалася.
І миротворець був уже всередині.