Глава 6 Пропозиція

Крампус сів назад на свій кам'яний трон, повільно, ніби кожний рух важив тонну. Вогнище тріснуло, викинувши сніжинку іскор - вона злетіла вгору й розтанула в темряві стелі.
Він поклав посох поруч і сплів довгі пальці з чорними кігтями.
- Я стежу за зимами вже довго, - почав він низьким голосом, що лунав ніби з-під землі. - Бачив, як люди забували. Як Різдво стало яскравим папером, солодкими піснями й порожніми словами. Як добро розчинилося в подарунках, а покарання - в жартах.
Він подивився спершу на Інґрід.
- Ти, дівчино, носиш корону краси. Гордість - твоя тінь. Ти любиш, коли на тебе дивляться. Любиш бути центром. І це не гріх. Але коли гордість засліплює - тоді приходжу я.
Інґрід ковтнула. Дзвіночки на її костюмі тихо дзенькнули.
- А я... я просто хотіла, щоб свято було гарним, - прошепотіла вона. - Для всіх.
Крампус кивнув. Потім перевів погляд на Марка.
- А ти... драконе.
Слово впало важко, як камінь у воду.
Інґрід різко повернула голову до Марка.
- Драконе?! - пискнула вона. - Ти... що?
Марк не відвів очей від Крампуса. Кайданки пекли так, що по шкірі стікали краплини поту, але він стояв нерухомо.
- Так, - спокійно відповів він. - Давно. І не зовсім за власним бажанням.
Крампус усміхнувся - цього разу майже по-людськи.
- Кірід тримає твою силу. Ти знаєш, чому я його використав. Ти - вогонь. Ти міг би спалити мою залу, як свічку. Але я не хочу бою. Я хочу рівноваги.
Він нахилився вперед.
- Є той, хто порушує її вже багато зим. Пер Ноель.
Інґрід нахмурилася.
- Пер Ноель? Це ж... французький Дід Мороз? Той добрий дідусь із подарунками?
Крампус фиркнув - звук був схожий на далекий грім.
- Колись - так. Давно-давно він був моїм братом по зимі. Я - тінь, він - світло. Я карав, він нагороджував. Разом ми тримали баланс: діти боялися й раділи водночас. Свято було справжнім.
Але з часом Пер Ноель змінився. Забув про покарання. Почав роздавати подарунки всім - навіть тим, хто не заслужив. Зробив Різдво солодким для кожного. Без краю. Без межі.
Він підвівся знову. Зала наче потемніла.
- Тепер діти не знають страху. Не знають, що добро має ціну. А добро без ціни стає порожнім. Світ втрачає рівновагу. Зима стає тільки яскравою, але не глибокою.
Крампус подивився прямо на Марка.
- Ти - дракон. Ти знаєш, що таке вогонь, який не контролювати. Ти сам колись палав без міри. І навчився стримувати себе.
Потім на Інґрід.
- А ти - людина, що вміє сяяти. Але сяйво без тіні сліпить.
Він зробив паузу.
- Пер Ноель цього року вирішив піти далі. Він хоче знищити мене. Зробити Різдво тільки світлим. Без мене. Без тіні. Він збирає силу - і в ніч на Новий рік спробує запечатати мене назавжди.
Крампус розвів руками.
- Я старий. Сам не впораюся. Мені потрібні ті, хто розуміє і світло, і тінь.
Він подивився на них обох.
- Дракон, що навчився стримувати вогонь. І королева, що може сяяти не засліплюючи.
Інґрід кліпнула кілька разів.
- Тобто... ти хочеш, щоб ми... допомогли тобі перемогти Діда Мороза?
Крампус кивнув.
- Не перемогти. Нагадати. Повернути баланс. Змусити його згадати, ким він був. Інакше Різдво стане просто гучною вечіркою. А зима втратить душу.
Марк нарешті заговорив. Голос його був тихий, але твердий.
- І що ти пропонуєш?
Крампус підійшов ближче. Торкнувся кайданок пальцем - кірід зашипів, але біль трохи вщух.
- Я зніму це. Дам тобі силу назад. Але не всю - тільки стільки, скільки потрібно. І ви обидва підете до нього. В його володіння - крижаний палац над фіордом. В ніч на Новий рік.
Він подивився на Інґрід.
- А ти, дівчино, станеш тією, хто говорить. Бо люди слухають красивих. І добрих.
Інґрід подивилася на Марка. Потім назад на Крампуса.
- А якщо ми відмовимося?
Крампус знизав плечима.
- Тоді я відпущу вас. І Пер Ноель переможе. А наступного Різдва... не буде жодного покарання. Жодної глибини. Тільки цукор.
Він замовк.
Вогнище тріснуло голосніше.
Інґрід глибоко вдихнула.
- Добре. Ми в грі. - надто швидко погодився Марк і усміхнувся.- Тоді знімай кайданки, старий. Час рятувати Різдво.
Крампус розсміявся. 
Очі його - два тихі вуглі - не кліпали. Коли Марк замовк, а Інгрід швидко кивнула, у залі запала така тиша, що чути було, як тріщить вогнище.
Потім Крампус повільно похитав головою.
- Гарні слова, - прогудів він. - Дуже гарні. Світло й тінь. Баланс. Різдвяний дух.
Він підвівся. Зала знову стала меншою.
- Але я живу довго. Бачив багато акторів. І багато брехні.
Бранці здригнулися.
- Ми не...- пробормутіла дівчина.
Крампус підняв руку - жест простий, але вона замовкла миттю.
- Ви люди. А люди брешуть легко. Особливо коли бояться. Особливо коли хочуть жити.
Він подивився на Марка довго, пильно.
- А ти, драконе... ти вмієш тримати обличчя. Воїн. Але навіть воїни інколи прикидаються слабшими. Або сильнішими.
Марк не відвів погляду.
- Я сказав правду. Зніми кайданки, і я доведу.
Крампус усміхнувся. Цього разу без тепла.
- Ні. Доведеш інакше.
Він клацнув пальцями.
Прути миттю стиснулися сильніше. Помічник, що досі стояв у тіні, вийшов уперед - мовчки, швидко. В руках у нього знову з'явилися мотузки й нові кайданки.
Інґрід спробувала вирватися.
- Стійте! Ми ж погодилися! Ми допоможемо!
- Допоможете, - спокійно відповів Крампус. - Але не сьогодні. І не за вашим бажанням.
Помічник схопив Марка за плечі - той не пручався, тільки стиснув щелепи, коли нові кайданки застібнулися поверх старих. Біль прокотився хвилею, сильніший, ніж раніше. Кірід подвоївся. Сила в ньому завмерла остаточно, наче закована в лід.
Інґрід закричала - цього разу коротко, обурено, коли прути потягнули її назад до виходу.
- Це несправедливо! Ти ж сам просив допомоги!
Крампус сів назад на трон. Голос його став тихішим, але від того ще страшнішим.
- Я нікого не просив. Я пропонував. А ви... ви занадто швидко погодилися. Занадто легко. Люди так роблять, коли хочуть втекти.
Він нахилився вперед.
- То ж посидіть у підвалі. До завтрашньої ночі. Подумайте. Помоліться, якщо вмієте. А коли Пер Ноель прийде по мене - я подивлюся, чи вистрибнете ви рятувати старого демона. Чи тихо сидітимете в темряві й чекатимете, поки все закінчиться.
Він махнув рукою, і двері за ними відчинилися самі.
- Якщо допоможете - я відпущу вас обох. Живими. Вільними. З подарунками навіть.
Він зробив паузу.
- А якщо ні... то наступного Різдва ви станете частиною моєї колекції. У мішку. Назавжди.
Помічник штовхнув їх до сходів. Інґрід озирнулася востаннє - очі повні сліз, але й гніву.
- Ти ще пошкодуєш! - крикнула вона. - Ми не брешемо!
Крампус тільки дивився услід. Без усмішки.
Сходи вниз були холодніші, ніж раніше. 
Помічник грубо посадив їх на ті самі стільці, перевірив мотузки.Потім мовчки вийшов і зачинив двері. Клацнув замок. Важко. Остаточно.
Інґрід сиділа тихо хвилину. Потім глибоко вдихнула.
- Ну от... - сказала вона хрипко, і заплакала.
Марк перевірив кайданки - марно. Біль пульсував рівно, надійно. Сили не лишилося жодної іскри.
Але очі його залишалися ясними.
- Він не дурний, - тихо відповів Марк. - Але й ми не дурні.
Інґрід повернула голову.
- Ти маєш план?
Марк усміхнувся - криво, боляче, але впевнено.
- Поки що ні. Але до завтрашньої ночі... матиму.
Він подивився на неї.
Інґрід фиркнула - майже як раніше, коли думала, що це вистава.
Вона нахилилася ближче, наскільки дозволяли мотузки.
- То ж давай думати, як нам врятуватися самим і врятувати Різдво. 
Десь угорі, у скелі, тихо загудів вітер.
Ніч тільки починалася.