Глава 6 Окупація

Марія

Побачити цього гонорового гівнюка було не очікувано. Але приємно.

Вродливий все-таки жук. А як очі вирячів, коли дізнався, що я не секретарка. Бальзам на мою душу, ще й Марчук тут власною персоною. Ну як же без нього? Але потішило, що через мене він Плавець.

Планування та підготовка операції була досить швидка, але продуктивна. Наші хлопці вчились працювати в парі та досить швидко знайшли спільну мову, що не сподобалось Ковалю. Але мені все одно. Мої хлопці на то і профі, щоб втілюватись в будь-яке амплуа, нехай це і друг розвідника. Мені було трошки важче, я була “дружиною” цього чудила і потрібно при русні грати роль. Мене вони знають, як сіру мишку, яка возить хворій бабці ліки і постійно підкидає їм бухло та цигарки, тому вони мене навіть не чіпають, бо я роблю все, щоб вони мене не запам’ятали і я їм не сподобалась.

Поки ми проходили блокпости на мене мало звертали уваги: стара тачка, мішкуватий одяг, потрібний одяг, щоб здатись сірою мишею. Ото Андрій здивувався, коли побачив мене на той розвалюсі та в такому вигляді, хоча і сам виглядав потасканим, кола під очима такий же одяг, небритість (хоча вона йому ну дуже шла). Так ми і сунили. До миколаївської області він за кермом, бо мені потрібно було трошки перепочити перед виснажливою дорогою через блокпости ворога.

На блокпостах “чоловіка” доглядали, перевіряли на тату, і слава богу у цього дурня їх не було. А тіло в нього ого-го, я ледь не облизувалась. Рельєфний прес, підкачене тіло, не перекачено, да і з іншими частинами все дуже добре, прям як я люблю. Блін, викинь з голови.

За сутки ми добрались до нашої конспіративної квартири. Ми користуватись цією квартирою, коли під час окупації ми проводили операції в тилу ворога. Сюда приїжала така собі сіра миша Марійка, яка жила в сусідньому під'їзді від бабці Лесі. Перше, що ми зробили відправились до бабці віднести ліки, які вона замовляла.

Бабця Леся, такий собі божа кульбабка для всіх, в минулому відставний полковник розвідки СБУ, яка пішла у відставку в далекому 2005 році у віці 70 років. Була нашим координатором на місці, нашими очима та вухами. Передавала свіжу інформацію, зібрану під час вранішнього об'їзду міста тролейбусом, кількість техніки, розміщення російських солдатів, координувала роботу польових агентів СБУ та партизанів. Ніхто не міг запідозрити в цій моторній жіночці працівника СБУ. У свій час вона була головою оперативного реагування КДБ, а після розпаду совку залишилась у рідному Херсоні пройшла переатестацію і почала працювати на тій же посаді в новосформованій силовій структурі СБУ. Ліки ті були необхідні тяжко хворим, яких не було змоги транспортувати, а наша баба Леся була тим ще жвавим пострибунчиком.

Постукавши необхідний ритм, я дочекалась, коли відкриються двері, кинулась на шию бабусі з обіймами. Мене обійняли у відповідь і прошуркали бадьорим голосом:

• Проходь, Маруся, і чоловіка свого заводь, будемо знайомитись. - сказал бабця Леся, затягуючи мине в квартиру. Коли за нами зачинились двері, вона продовжила, - Здоров’я зичу, пані майор. Дозвольте звернутись?
• Леся Володимирівна, ми ж домовлялись. Для вас я тільки Марійка. - відповіла я і скосила очі на Андрія, а в нього очі вилазять з орбіт. - Але доповідь бажано. Готуємо операцію, так що ваша допомога буде неоціненна.
• Слухай, дружино, блін, ми про це не домовлялись. Сторонніх до операції не залучати.
• Плавець, замовкни, а? Зараз від цієї сторонньої ще вигребеш. Нам до неї, як до луни раком. Це наш координатор на місці, так що без неї ніяк.
• Що, ми тепер і з бабцями будемо працювати? - заржав він, і полетів на підлогу, бо був неочікувано тією бабкою парасолькою за щиколотку підтягнутий. Падав він гучно, як шафа.
• Хлопче, ти знов не чемний?
• А ви звідки? - здивовано протягнув він і швидко підскочив на ноги і вже не розслаблявся. 
• Більше сорока років оперативної роботи в КДБ та СБУ так що захлопнись і виконуй накази “дружини”, з нею не пропадеш. - єходно протягнула Леся Володимирівна. - Пішліть на кухню, там все проговоримо, допоможу, чим зможу.
• Слухайте, - я звернулась до шановної. - Нам потрібен рух верхівки, Де їх краще прибрати, та скільки цілей можливо прибрати за раз. Треба зробити все як можна тихіше, особливо з головним. Він зараз в місті?
• Так. І він буде тут ще десь 2 тижні, потім планує тур по області. А потім на Моцкву. Я б вам радила взяти на планування і підготовку до чотирьох днів. Місце проживання і місце постійного відвідування я вам надам. Доречі, як там мої хлопчики?
• Нормально, що їм буде? Вже на базі і чекають на ваші пиріжки, правда там хлопчиків в два рази більше, тому бажано пиріжечків в два рази більше. 
• Зальотні?
• Не всі, навіть місцеві є. Операцією будемо разом займатись.
• Та розумію я. Ти, красунчик, не буть букой і не ображай нашу дівчинку, а то у баби Лесі рукі довгі, і до тебе Андрюшо і до твого Марчука дотягнуться.
• Добре, будем ми сунути на базу.
• Допобачення, Леся Володимирівна.  - як чемний хлопчик попрощався з бабцею і потопав за мною на базу.

Добре що бабця Леся жила зовсім поряд з базою і ми могли швиденько до неї добратись, через її ж під’їзд. Але все-таки пішли типу додому.

Колись під нашим мікрорайоном, ще за часів другої світової було нарито нереально багато тунелів. З часом ті тунелі частково засипали, а ми в двотисячних почали їх відновлювати. І відновили ж, зробили з деяких місць потаємні входи і навіть облаштували свою базу в великій кімнаті під теперішнім катком. Туди можна зайти з катку, якщо знати як, але ми рідко тим входом користувались, або з ось таких ось підвалів багатоповерхівок або приватних будинків. 

В будинку баби Лесі і в нашому де конспіративна квартира такі проходи є. Ми пішли додому трошки привертаючи увагу перехожих, щоб запам’ятали, що ми йшли додому. Йшли за руку, періодично обіймалися, Андрій навіть намагався поцілувати, але в нього нічого не вийшло. І це не із-за того, що я не хотіла, а я хотіла відчути його губи, все-таки перше кохання не забувається, а все через те, щоб не втратити голову. Всюду вороги і потрібно бути пильним.