Глава 5 Планування

Андрій

Після того, як Андрій виліз із-за моєї спини, до мене нарешті дійшло, де я бачив цю кралю. Це ж Марійка Вітренко. Сучка, через яку мій позивний став Плавець. Не забу Вік нашого запливу на випускному. Про нього знав із наших тільки він, але він постійно нагадує про нього. Особливо коли називає мене по позивному і рже. Досить, дістав вже. По нашим викладкам, єдина жінка в групі спецпризначенців СБУ була секретарем, а виявилось вона їх лідер. Це набагато все спрощує. Може операція і пройде простіше.

Після закінчення школи, ми з Марчуком як і планували, поїхали в тренувальний табір, а згодом і стали курсантами академії ГУР. Після закінчення академії, нам пощастило і ми потрапили в групу спеціального призначення наземних операцій. За нашими плечами операції по всьому світу і нас ніколи не могли зловити, бо нас не існувало. 

Андрій Коваль та Віктор Марчук, такі собі охоронці в клубі “Марсель”, яких за бійку вигнали з інституту архітектури в Києві, і які не змогли нікуди влаштуватись. Ми дійсно три тижні провчились в архітектурному, і наші особові справи там є. Ми дійстно влаштували бійку з місцевими мажорами, за що нас відрахували. А нам це і на руку. Ми дійсно типо працюємо в клубі. Хоча насправді клуб той наш з ним, ми викупили його, коли були на четвертому курсі Академії, там же була база нашої групи на мінус другому поверсі клубу. Добре, що нам дозволили залиши його як прикриття. 

Останні три роки я голова цієї групи.

Нещодавно від мого безпосереднього керівництва прийшов наказ на усунення верхівки окупаційної влади на території тимчасово зайнятої окупантами Херсонської області. З Херсона були тільки я та Марчук, але ми давно не були у рідному місті, десь біля семи років, саме тоді, коли померла мати Віка. І нам потрібна була допомога місцевої групи оперативного реагування. Начальство дало згоду про сумісну операцію з контррозвідкою СБУ. Слухи про групу Гард ходили незвичайні. Вони кращі з найкращих, особливо останні п’ять років про групу неймовірна слава серед відомств, але ніхто не знає їх на лице і особисто. По всім документам які до нас потрапили, було зазначено, що в групі сім чоловіків, одна жінка-секретар по типу принеси подай, а виходить то їй принеси подай. А Марійка стала надзвичайно вродливо, аж подих перехоплює.

Її неймовірна посмішка так і радувала, а припухлі губи так і манили.

• Наша ціль верхівка окупаційної влади Херсонської області. Треба устранити, тому нам необхідно потрапити на окуповану територію і знищити тих виблядків. Ви місцева група і добре знаєте місто, тому ваша підтримка буде неоціненна.
• Чекайте, - зауважила Марія, - ви ж також місцеві з Красунчиком. Тому навіщо ми вам? - Спіймала коза, згадала все-таки. Хоча по її ржачу було зрозуміло, що вона мене згадала. Перше кохання не забувається.
• Ми давно не були в місті. Проїздом як гості. - Сказав я, моя група із здивуванням переводила погляд з мене на неї. Ця мала знала щось більше про мене, ніж вони. Так, Тільки Вік знав, такі подробиці мого життя.
• Що ж, тоді зрозуміла ваша необхідність в нашій групі. Як ми потрапимо на територію області ви продумали? У нас десть три чотири перевірених шляха є.
• Так як ти єдина жінка то їдеш туди в парі з кимось з нас, інші протягом тижня самі добираються.
• Слухай, я доросла жінка і сама можу справитись. Хоча… Красунчик, ти зі мною в парі? Нам як раз є що згадати. - посміхнулась вона, а мене аж тіпати почало. Ніхто не має права мене перебивати.
• Я тільки за, красуня. Ох буремна юність. - протягнув Вік. Подивився на мене шкірячись, а до мене дійшло, вона йому сподобалась. 
• Ні. Ми підемо в парі, - відрізав я. - Нам теж є що згадати, та й доопрацювання операції потрібно керівникам робити. У вас надійне місце де ми можемо всі зібратись і не буде ніяких проблем з орками?
• Хлопці, збираємось на катку. В пару берете по зальотних. Ходи ви знаєте. В місто заходити зі сторони Степанівки до підземель.  - Вона повернулась до мене. - Наші паруються, йдуть полями, до Степанівки, мої знають як провести, вже не раз ходили. Звідти катакомбами до штабу на Катку. Ми с тобою відкрито заїжджаємо через неофіційні окупаційні шляхи. Я пару раз так проходила. У мене бабця хвора і я їй ліки вожу. Це прикриття. Але бабця реальна. Русня все перевіряла і не підкопається. Їздила я сама, тому те що буду з чоловіком питань не викличе. Легенда жива в тебе є? Чи створити?
• Та є. Тоді допрацьовуємо. Два тижні на підготовки і висуваємось.

***

В наступні два тижні ми частенько бачились. Робили різні фото для прикриття. За легендою Ми одружились два місяці і щасливо жили на зйомній квартирі десь в спальному району на околиці Києва, де типу працював охоронцем у власному клубі. Документи зробили наші спеці нормальні, не підкопаєшся. 

Останнім часом почав помічати за собою інтерес до дівчини. Як згадаю випускний аж бісить, так ще й Марчук підколює постійно і групи почали щось підозрювати. Але вона дійсно вродлива і форми в неї те що потрібно, а очі - закачаєшся. Ніколи не думав, що буду жалкувати про те, що образив дівчину. Вона справді аж надто разумна. планування операцій у неї неперевершене і головою групи її зробили не за красиві очі.

Тож треба висуватися. Хлопці наші висунулися раніше, тільки ми їхали загальними евакуаційними шляхами та сірою зоною. На мій подив тих, хто їхав туди було аж надто багато. Соромно стало за своїх співгромадян, нашо всі вони туди пнуть. 

Ми спокійно пройшли наші блокпости та русняві давались важче. Нас доглядали, мене роздягали (добре, що я собі не робив ніяких тату), телефони передивлялися. Добре, що для цього у нас у кожного був телефон для таких випадків. В мене звичайного охоронця-бабія, у Марійки дівчинки-пай, навіть пропрацьовані соціальні мережі.

На кожному блокпосту Марійка давала русні або пляшку, або цигарки, і вони швидше нас пропускали. Валюта як у в’язнів. Хоча русняві військові дійсно виглядали то як жебраки то як урки. І дівчина чітко визначала кому що давати.