Глава 3 Як було. Частина 3

Андрій

Вечір був доволі нудний. Сьогодні нарешті мій випускний і фінал мого екзамену перед вступом до Академії ГУР. Мій батько, Ігор Коваль, дійсний полковник Служби розвідки України, займається зовнішньою і внутрішньою безпеки нашої держави, вирішив влаштувати нам з моїм найкращим другом, Віктором Марчуком вступний екзамен до Академії ГУР. Нашим завданням було розіграти ролі ботана та популярного хлопця, але при цьому викрити корупційну схему по розтраченю бюджету школи типу на ремонт. 

Вік навчався в цій школі з першого класу, а я навчався в школі в іншій частині міста, але наші батьки були колегами і часто проводили час разом, так ми і подружились. Ходили на спільні секції, проводили вихідні і свята разом і стали найкращими друзями. 

Після дев’ятого класу, з’явилось питання куди далі після школи і ми вирішили разом вступати до Академії по стопам наших батьків. Тоді наши батьки знайшли нам завдання, яке стало б нашим вступним екзаменом. В школі, де навчався Вік, було помічено підозрілий рух грошей. І треба було довести дійсність корупційної схеми, зібрати докази і дати офіційний рух справі. Мій батько перевів мене в школу до Віка, але потрібно було дещо замаскуватись, щоб бути непоміченим, тоді заради жарту мій, блін, найкращий друг запропонував зіграти роль ботана, типу непримітний і ніхто не звертає уваги. 

Ага, не звертає уваги. Батьки навпаки, запропонували розіграти ворожнечу, щоб акцент був на нашому конфлікті, і мало привертав уваги до того, що ми намагаємось знайти.

Два роки, Марчук типу знущався з мене, а в цей час ми знайшли докази такої корупційної схеми, що в масштабах школи вона виявилась надто великою. Докази у нас з’явились якраз перед випускним, і батьки вирішили щоб у нас був випускний, а потім вони будуть запускати справу в роботу та карати злодіїв. 

Коротше, вступний екзамен ми з Марчуком здали, і від завтра мені більше не потрібно прикидатись. Я вже хотів сьогодні нормально виглядати, але батьки сказали не можна до кінця розкривати свою легенду.

Коли ми з Віком розмовляли в холі, мені здалося, що я почув шарудіння, але потім виявилось, що то просто підходила та прибахнута Вітренко. 

Як тільки я перейшов в цей клас, ми з Віком вправно відігравали нашу легенду, і ніхто так до випуску і не зрозумів, що ми найкращі друзі з раннього дитинства. Я відразу помітив Марію, таку світлу веселу, навіть трошки закохався, але в мене була легенда і не можна було допустити викриття. Я школяр, але від цієї справи залежив мій вступ до ВИШу, тому не можна було відволікатись на дівчат, навіть якщо вона мені сподобалась. Тому я відволікався до нормального життя після школи. Але моя симпатія до Вітренко закінчилась, коли я помітив нездорову увагу до своєї персони. Мені навіть іноді здавалось, що вона за мною слідкує. Коли я про це сказав Віку, він довго ржав з мене, а потім просто сказав забити, що я і зробив.

****

Поки всі відпочивали, я залипав в телефоні і періодично спілкувався зі своєю старшою сестрою, яка була старша за мене на п’ять років, я якраз готувалась до захисту дипломної роботи в академії, куди і я збирався вступати.

Я ж кажу, розвідка то у нас родинне.

З Віком ми домовились зустріти світанок і назавжди звалити з цієї школи. Поки він тусив, я втомлювався від скуки.

 Десь після опівночі до мене підійшла Маруся. Я аж поперхнувся, коли вона запросила мене на танець.

Неочікувано, але наостанок я вирішив погодитись. Все-таки колись вона мені подобалась. Вона витягла мене на танцпол і обійняла. Марія ненав'язливо потягнула мене до краю танцюючих.

І тут до мене дійшло. Вона назвала мене Ендрю. Так мене ніколи ніхто в цій школі не називав. Це ім’я знав тільки Вік. Так вона чула нашу розмову. Ой триндець. Може це випускний і вона про це забуде? Який же я був наївний.

А вона все далі відтісняла мене до краю танцюючих.

• Ендрю, а скажи, куди поступати будеш? А то різні чутки ходять. - затягнула вона. А я підібрався. Ой не подобається мені ця розмова.
• В Варшаву на філологію - видав я перше, що прийшло в голову. Я ж не дурень казати, що планую бути розвідником. - А ти?
• Поки не вирішила. - сказала вона і дуже здивувала мене. В плані навчання вона завжди була серйозна. Не ботан, але тверда відмінниця. 
• Дивно, я думав ти знаєш куди плануєш вступати.
• Куди мені, я ж поверхнева, - відповіла мені вона, а я вже лаяв себе останніми словами, вона чула нашу розмову і щось зрозуміла. - Знаєш, Ендрю - протягнула вона, - всі ці два роки я так намагалась привернути твою увагу, що навіть не збагнула, який ти насправді. А ти не такий вже й хороший чуйний хлопець, яким я тебе собі малювала.  - Оп триндець, вона реальна закохана в мене. - Але знаєш, сьогодні я зрозуміла, що ти такий же сраний ушльопок як і твій дружок Вік. Щасти вам, гівнюки, цей вечір ти запам’ятаєш назавжди. - сказала вона лагідно і штовхнула зі всієї сили. 

І виявляється сила була ще та. Я не помітив як ми вже були біля поручнів, поки танцювали, а коли вона мене штовхнула, я від несподіванки відкинувся назад перечепився через перила і впав у воду.

Це точно, цей вечір я запам’ятав назавжди. Вона мене реально штовхнула, а я навіть не зрозумів підступу, коли ми танцювали. Думав порадувати дівчину наостанок. 

Коли я винирнув з води, то побачив, як всі хто був в ресторані були біля поручнів, дивились на мене. І у народу починалась істерика і дикий ржач.

• Ви тільки подивіться, наш ботан вирішив поплавати. - підійшовши до краю, сказав вік і протягнув руку, щоб допомогти вилізти, і тут я побачив за ним цю козу, а вона ногою штовхнула Віка і той з плеском впав до мене у воду і ржач подвоївся. 

Ну все мала, ти догралась. Я зараз вилізу з води і ти підеш купатись.  Але коли ми вибрались на пірс, то цієї дівки ніде не було.

Офіціанти принесли нам рушники, щоб витертись. Поки ми приводили себе до ладу, Марія зникла.

• Ендрю, що це тільки що було?  - спитав мене Марчук.
• Вік, ця коза нас чула, тоді в школі.
• Ти про Вітренко?
• Так. Це вона мене у воду скинула, сказала, що ми с тобою гівнюки. Доречі, це вона тебе з ноги штовхнула.
• От коза. - Протягнув друг. - Ну тобі то зрозуміло, відкинута дівчина це небезпечна суміш. А я то до чого?
• А ти, мій друже, спільник, - відповів я. - Ну нічого, я до неї доберусь?
• Коли? Ми ж навряд чи, ще колись побачимось.
• Нічого. Земля кругла. Ми ще зустрінемось.