Глава 1 Як було

2008 рік

Марія 

• Олена, ти прекрасно знаєш, що він мені подобається, але мене засміють. - сказала я своїй подрузі, Оленці Світленко, з якою ми дружимо з дитячого садку. - Я не можу запросити  Андрій на випускний. Він же ботан. Але все ж таки такий неймовірний, - мрійливо сказала я.
• Марійко, забий на всіх, тобі ж завжди було начхати на те, що кажуть інші. - відповіла мені подруга. - Запроси його на випускний бал, або хоча б на танець, якщо він все ж таки наважиться прийти на нього. Не втрачай такого шансу, ніхто не знає як життя повернеться далі. Ви будете вступати до університету, доречі ти знаєш куди він буде вступати?
• Ні, не знаю. Я намагалась дізнатись але ні він ніхто інший не кажуть куди він збирається. Але точно відомо що не в нашому місті. Він надто розумний вступати в тому місті де з нього вся школа знущалась. Ти щось знаєш?
• Ні, Марі. Але чула, наче він за кордон збирається, щось пов'язане з його компьютерами. - сказала Олена. - Ти б все ж таки з ним поговорила.
• Я не можу, я не хочу, щоб наді мною знущались так як з нього.
• Але ж він тобі подобається…
• Так, але розмова закінчена.

Я завершила нашу розмову тому, що розуміла, ні до чого доброго вона не доведе. Ми стояли в магазині та обирали собі сукні на випускний вечір і не могли вирішити які купляти.

Мабуть мені треба представитись. Мене звати Марія Вітренко, я закінчую школу та готуюсь до вступу до столичного вишу. Я зеленоока блондинка, маю середній зріст та середньостатистичну статуру, маю взривний характер але швидко відходжу. А ще мені дуже подобається Андрій Коваль, наша місцева “знаменитість”, він повний ботан, але вродливий, хоча ніхто не бачить в ньому цієї вроди. Його яскраво блакитні очі сховані за великими окулярами, точно треноване тіло за мішкуватим одягом (це я зрозуміла коли я випадково зіштовхнулась з ним і ледь не впала, але він підхватив мене і це були явно не рухи тренованого тіла), а я це побачила. І він привів мене у захват. Але він не звертав на мене абсолютно ніякої уваги. Він перевівся до нашого класу два роки тому, намагався бути абсолютно непомітним, проте Віктор Марчук, наша місцева зірка, почав чіплятись до Андрія, наче він зробив Віті якусь велику капость.

Я два роки намагалась по тихому привернути увагу Андрія, але він не звертав на мене уваги, і це неймовірно мене бісило.

Мені подобається Андрій, але й бути похміхоськом я не хотіла, бо всі хто намагався заговорити з ним булились Марчуком. Я робила кілька спроб непомітно з хлопцем говорити, писала записки та підкидала їх у рюкзак, бо номер ніхто не знав, але все було марно. 

Може Оленка й права і варто зробити перший крок.

Чесно, почуваю себе якимось сталкером, який переслідую ні в чому невинного хлопця.

• Земля викликає Марію - штовхнула мене локтем Оленка. - ну так що? Що будеш робити?
• Ти знаєш, мабуть ти права і варто зробити перший крок.
• Нарешті, Марі, оце по-нашому. І що ти будеш робити?
• Думаю, Запрошу на танець, а потім на прогулянку, врешті-решт у нас попереду ціле літо а там буде видно. - видала я. Зрозуміло, що я не до кінця була впевнена в цьому плані, але це хоч щось. Ми випускаємось і вже не зустрінемось рештою класа. - Сподіваюсь у мене все вийде і він погодиться.

***

Нарешті сьогодні випускний і в школу вже не треба повертатися. попереду 2 місяці свободи і серпневий вступ. Добре, що ЗНО цього року ми здавали весною і випускаємось ми на останній дзвоник. Тобто, зранку у нас останій, в сенсі самий останній шкільний дзвоник, а ввечері на 6 нагородження в школі і випускна вечірка в ресторані, який орендували наші батьки. Всі дівчатка нашого класу вбрались в однакові спіднички та вишивані рубашки однакового фасону, замість колишньої традиції і білих бантів у нас на головах були прості, але вишукані, віночки з кольоровими лентами і красивими квітами.

Хлопці також були в однакових брюках і вишиваних сорочках, і навіть Андрій в своїх жахливих окулярах погодився на цей маскарад, хоча по обличчю було видно, що він далеко не в захваті. Я звернула увагу, що його рубашка була на декілька розмірів більша ніж треба, і це дуже засмутило мене. Я не розуміла, чому він ховається так. Ну чому? 

Лінійка пройшла яка завжди у випускників. Із року в рік нічого, наголошую, абсолютно нічого не змінюється. Пiсля урочистостей всі розійшлись готуватись на вечір, бо о шостій потрібно повернутись до школи. У всякому випадку дівчата, бо потрібно навести марафет.

Коли повернувшись додому після салону, я переодяглась у сріблясту випускну сукню в підлогу, і всілась у вітальні чекати батьків. 

Мати головний лікар у центральній клінічній лікарні нашого міста, а батько військовий пілот, постійно їде в робочі відрядження, але чим він займається ніхто не знає. 

Родина не знає, але я подала документи в академію Служби Безпеки України. Зараз, коли ти здав ЗНО по фаховим предметам, немає необхідності здавати їі в ВНЗ, потрібно тільки здати фізичну підготовку через тиждень. Так вийшло, що я завжди мріяла працювати в силових структурах,  і мої оцінки та фізична підготовка дозволяють пройти конкурс до цієї академії, бо відбір там жорсткий. Через тиждень буде все вирішено.

Батьки вийшли зі своєї кімнати і я була вражена наскільки вони молодо виглядають у свої сорок років. Вони зі школи разом, і завжди один одного підтримували. 

Мама була в чорній сукні до коліна і з розпущеним волоссям, що не давало змогу визначити справжній вік. виглядала вона як моя старша сестра.

Тато, вищий маму на голову, з широким розворотом плечей, був одягнений в темно синій  костюм з чорною сорочкою без вороту. Всі дівки будуть сьогодні на нього слюні пускати.

• Треба вже їхати, а то можемо запізнитись. Марі, ти ж не хочеш запізнитись? - спитав тато і всі ми двинулись до очікуючого нас таксі.

Дорога була не довга але ми все-таки встигли. Батьки попрямували в актову залу до всіх інших гостей а пішла шукати свої однокласників. Сьогодні випускалась вся паралель, а це аж три одинадцятих класа.