Kool Savas vs Hans Zimmer

У далекому 2011-му, в роки моєї відверто безбожної юності, одного разу мені на просторах інтернету потрапила у вуха композиція німецького репера Kool Savas із колоритною назвою Aura. Вона була записана німецькою мовою, а я німецьку, звичайна річ, не вивчав. Отже, інших критеріїв оцінки її змісту, крім результатів дослівного перекладу, у мене не було.

Але все ж композиція мене дуже “зачепила”.

А що іще, крім змісту, нас “чіпляє” у різних речах?

Правильно. Форма.

Форма цієї композиції складалася з двох компонентів.

Перший - це харизматична подача і гарний голос виконавця.

А другим (і більш хвилюючим) компонентом була музика.

Як же мені сподобалася та мелодія!

Я був схвильований нею до самісіньких глибин душі.

Це було щось неймовірно чудесне.

Пройшло 8 років. За цей час я переслухав і забув тисячі пісень.

Аж раптом...

Це сталося тиждень тому.

Як це у мене часто буває, я, щоб абстрагуватися від шуму офісу, під час роботи зайшов на ютуб, ввімкнув черговий мікс саундтреків у класичній обробці і занурився у працю. Пройшло хвилин 40. Трек змінював трек, сторінка написаного робочого файлу змінювала сторінку, і я так запрацювався, що навіть забув про свій музичний фон. Буває у вас таке, що ви так запрацьовуєтеся, що перестаєте сприймати навіть навколишні звуки? Впевнений, що буває. Тому ви зрозумієте мій стан і мої відчуття.

Коротше, я весь такий у роботі, пальці завзято бігають по клавіатурі, і тут...

Тут у мою свідомість поволі-поволі починає вповзати знайома-знайома мелодія. Я перемикаюся, починаю прислухатися. Мозок все активніше порпається у пам'яті, відшукуючи асоціацію. А вона все не приходить. Лише наростає відчуття, що ти колись дуже-дуже часто слухав цю мелодію, дуже її любив, але тоді вона була якоюсь не такою, як зараз.

І враз до мене “доходить”. Раніше я чув цю музику не у класичному виконанні, а у бітовому. Відкриваю вікно браузера, заходжу на ютуб, починаю переглядати список пісень у міксі. Серед них знайомих мені назв нема. Що ж це таке? Прокручую лінію прослуховування з інтервалом приблизно у 3 хвилини, намагаюся знайти цю мелодію. Знаходжу її на 36-й хвилині треку. Дивлюся в опис.

Hans Zimmer. Time. Хм.

Але мені це ні про що не говорить.

І раптом... Стоп-стоп-стоп!

У голові нарешті вимальовується здогад.

Щоби перевірити його, забиваю у стрічку пошуку ютубу фразу “Kool Savas - Aura”. Заходжу на сторінку треку. І прозріваю.

Виявляється, всю ту красу, яку я приписував свого часу виконавцю Kool Savas, створив Hans Zimmer!

Цікава деталь: у жодному описі треку Aura на жодному сайті я не знайшов прямої вказівки на те, що музику до нього створено на основі композиції виконавця Hans Zimmer.

Яка мораль того, що я описав вище? Яку цінність можна винести з цього?

Щоби та паралель, яку я проведу нижче, була максимально зрозумілою, давайте проведемо маленький (а може, і не дуже маленький) мисленнєвий експеримент.

Уявіть собі, що Kool Savas не просив у Hans Zimmer дозволу на використання його авторської музичної композиції перед тим, як використав її для розробки свого треку. Потім уявіть, що Hans Zimmer почув цей трек. Як ви думаєте, що він відчував би, якби дізнався, що його авторську розробку, його творіння, його дітище, в яке він вклав частину себе самого, частину своєї душі, нахабно, без дозволу і без попередження, використовує для своїх власних потреб інша людина? Якими були би його відчуття? Приємними? Я так не думаю. Для довідки: випадків, коли одні люди привласнювали собі винаходи інших людей, в історії людства більш ніж достатньо. І саме тому люди і розробили правила, згідно з якими підтверджується факт того, що людина є автором певної розробки. Ці правила входять до такого розділу правознавства, як патентне право.

Але давайте поведемо наші припущення ще далі. Давайте припустимо, що виконавця Hans Zimmer настільки обурила поведінка Kool Savas, що він вирішив притягти його до відповідальності у суді.

Але Hans Zimmer не оформлював патент на свою мелодію під назвою Time. І дійсно, навіщо йому патент на кожну композицію, якщо він – один із найвідоміших музикантів сучасності, який ніколи ні в кого нічого не крав, музику якого знають і впізнають у всьому світі, який має власний унікальний стиль і за якого говорить його власне ім’я?

І ось Hans Zimmer подає в суд на Kool Savas. А той приходить на засідання і нахабно заявляє, що мелодія, яка використана у треку Aura, його власна. Тут Hans Zimmer не витримує і вмикає суддям почергово обидві мелодії. Судді погоджуються, що мелодії ідентичні. Після цього Hans Zimmer знову заявляє, що це його мелодія, яку в нього вкрали. Доводячи свою правоту, він звертає увагу суддів і на те, що він з нею виступав на різних концертах, і на те, що у його репертуарі ця мелодія з’явилася набагато раніше, ніж у альбомі Kool Savas. Він розповідає, за яких обставин, коли, в якому місці і з яким станом серця він її писав. Він говорить про своє творіння проникливо і з любов’ю, доводячи, що вже сам факт наявності його унікального музичного почерку є достатнім доказом його авторства у цій мелодії.