Я чекав її на даху однієї особливої багатоповерхівки. На цьому даху колись висадили дерева які тут прикрасно прирослись. Трохи постаравшись я перетворив це місце на маленький куточок романтики. " І від коли я став так роздумувати ?"
Мабуть з того часу як по фуха закохався в звичайну на перший погляд дівчину.
Вона поволі змінювала мене з середини.
Ми проводили не так багато часу разом як мені б хотілося.
І ось нарешті 5 зустріч. Я впевнений , що вона погодиться стати моєю дівчиною. Ми так добре ладнали. Вона як ніхто розуміє мене. І вже ,мабуть і якби схотів , не зміг би відірвати її від себе. Та я і не хочу. Нічого я так не хотів в житті як її взаємності до себе. Я готовий чекати вічність. Все що вона попросить я готовий виконати , навіть не вагаючись, навіть не думаючи. Невже справді можна так сильно любити ?!
І ось вона прийшла. Бордоба сукня, підбори. Гарно вкладене волосся.
Вона не бачить мене. Я сидів у темряві не освітленого саду. Вона стоїть розгублена та трохи налякана. Я ввімкнув електрику.
( Аня)
Навколо все запалало мільйонами зірочок -вогників. Кожне дерево на даху було всіяне цими вогнями. Навіть над головою , теж були гірлянди.
Я не одразу помітила стіл біля якого стояв Андрій. В руках він тримав горщик з білою орхідеєю.
- Привіт. - він привітався першим коли я підійшла. - Це тобі. - простягнув квітку.
Нічне місто зустрічало тишею та вогнями ,в цій його частині навіть машин було небагато.
Я вирішила проявити ініціативу. Акуратно взялася рукою за його лікоть ,ніби зібралася поправити взуття. Та так і не відпустила , навіть коли ми продовжили іти.
Він час від часу поглядав і тільки загадково посміхався. А я не як не могла заспокоїтись. Було таке відчуття , що всі люди врадіусі кілометра чують гупотіння мого серця. Тим часом ми зібралися до парку.