Початок чогось нового
(Інга)
Через 3 години пошуків я нарешті знайшла Аню, вона сиділа в одній з кав'ярень які розташовувались в парку. Як я на неї натрапила , це взагалі окрема історія , але всетеки я її знайшла.
По ній було видно , що вона дуже засмучена. Очі були опухші , а на лиці ще не стухли червоні плями.
- -Все добре ?-підсівши запитала я.
- -Ні. Ні не добре.
- - Вибач , що невгледіла за тобою.Завтра Андрій , десь о першій принесе твого светра сюдиж.
- - Я не бажаю його бачити.
- - Між вами сталось непорозуміння. Вам необхідно поговорити. Навіть якщо ви не знайдете спільної мови.
- - Я не знаю... Я запуталась , з однієї сторони він правий , я доволі жорстока людина , з іншого мені образливо це чути.
- - Від нього?
- - Що від нього?
- - Тобі образливо це чути від нього ? Схоже він тобі сподобався. - я лукаво посміхнулась спостерігаючи як вона червоніє.
- - З чого ти це взяла.
- - Ні з чого. Ходімо до дому?
- - Угу, ходімо.
Я відчувала себе Амуром. Вони підходяща пара , обидва гарні та завзяті. От тільки Аня більш спокійна та засереджена , а Андрій активний та непосидючий. От тільки різниця між ними в 6 років , різні принципи та життєві ситуації , це може дуже заважати...
(Аня)
В дома на мене чекала мама. Хоча було ще не пізно і не темно , вона всерівне хвилювалась.
- - Дівчино , де ти була ? І , що на тобі за кофта.
- - Я гуляла , кофту мені позичили , тому що свою я облила.
- - Чим ?
- - Соком , схоже мультифруктовим. - відрубала я.
- - Я , звісно, розумію ,що ти вже виросла , як фізично , так і психічно , але наступного разу , попереджай мене, що прийдеш пізніше ніж зазвичай.
- - Так , добре. - для мене було новиною , що мама так спокійно віреагувала на моє "пізнє" повернення.
- Моя кімната зустріла мене сонною тишею. За ці 5 років що я живу в цій кімнаті я жодного разу нічого не змінила. Чомусь мені від цього стало тоскно та не пособі , наче я потрапила до чужого дому , як не дивно таке почуття спіткало мене вперше.
-
- Наступного дня одразу після школи я попрямувала до кав'ярні в якій мені мали залишити мій светр. Я гадала якщо вже майже третя то і його там не буде. Та нажаль помилилась.
- Андрій сидів за віддаленим столиком в затишному куточку. Помітивши мене він м'ягко усміхнувся та підвівся. Підійшовши я протягнула йому пакунок з кофтою , яку напередодні попрала.
- - Ань , давай поговоримо.
- - З вчорашньої розмови мені достатньо. Оскільки я поспішаю , можеш залишити светр собі. Розвернувшись я попрямувала до виходу , та хлопець не відставав. На 15:30 в мене були танці. Тому я й спрвді поспішала.
- - Ань , я прошу вислухай мене.
- - Вчора Ви не бажали вислухати мене. - навмисне звернулась офіційно , аби зрозумів що він мені чужий.
- - Для чого цей тон. Тиж знаєш мене.
- - Ні , нажаль ми з Вами не знайомі , от тільки Ви думаєте , що знаєте мене.
- Нащастя я вже була біля будівлі студії танців.
- - Просто дай сказати !- він вискочив перед мене. - Вибач. Вибач , я був не правий. Інга мені все пояснила. Пояснила чому ти так нелюбиш сигарети. - зрозумівши що він знає про одну з найбільших трагедій мого життя , і від спогадів , мої очі наповнились слізьми. - Я не знаю як загладити свою провину. Я наговорив тобі жахливих речей. - я опустила голову , щоб хлопець не бачив моїх сліз , які як я не намагалась , вже не могла зупинити.
- - Досить. Мені болюча ця тема.
- - Ти пробачиш мені?
- - Для чого тобі моє пробачення?
- - Бо ... Бо я хочу... Щоб ти усміхалась.
- Ці слова наче змусили мене отямитись. Я перестала плакати.
- - Ти мені подобаєшся. - сказав хлопець.
- - Тиж мене зовсім не знаєш.
- - Я дізнаюсь. Якщо ти не готова до стосунків бо не знаєш мене , то давай ... Просто погуляєм , 5 разів. Якщо я тобі не сподобаюсь , чи ще щось , то я більше ніколи не підніму цю тему.
- - Добре. Один прокол. Один прокол і ми більше ніколи не зустрінемось. - обійшовши хлопця я попрямувала до танцювальної студії через дорогу.
- - Можна запитати куди ти так поспішаєш?
- - В мене репетиція.
- - Репетиція ?
- - Так я скоро виступаю на конкурсі танців.
- - А в якому стилі.
- - Я вивчаю різні стилі здебільшого бальні. - я вже стояла біля дверей. - Мені час іти.
- - Можна подивитись ?
- - Так , але це рахуватиметься за першу прогулянку.
- - Так сильно не хочеш мене бачити?
- Провівши його в студію , я пішла переодягатись , і заодно подумати, що взагалі відбувається ?!
- Не те щоб Андрій мені не подобався. Так він гарний , але я його зовсім не знала як людину. До тогош він мене сильно образив , хоча я йому вже пробачила , але як тепер довіритись не знала. Переодягнувшись у білу сукню за коліна , та зв'язавши волосся я рушила на репетицію. Сьогодні вчителя не мало бути , тому тренування проводили ми з Максом.
- Максим був для мене як брат. Зовні ми були дуже схожі , темно каштанове волосся та голубі очі. Коли нас вперше поставили в пару то гадали, що ми двійнята або брат з сестрою. Тай характерами ми також були схожі. Такіж незмінні флегматики.
- Зайшовши до зали я побачила як хлопці розмовляють , розмахуючи руками. Обидва були знервовані та розлючені. Помітивши мене вони одночасно змінили гнів на ласку , та почали усміхатись як бовдури.
- - Ходімо , нам вже час репетирувати. - галантно подавши мені руку сказав Макс.
- - Так. Ти можеш сісти біля протилежної стіни. - відправивши хлопця під стіну де немає дзеркал , ми почали танцювати.
- Можливо дався в знаки досвід , або присутність хлопця але я танцювала дуже натхненно , намагаючись рухатись ще плавніше ніж зазвичай. Після півторигодинної репетиції змучені , проте задоволені ми підійшли до Андрія. До мене заговорив Макс.
- - Ань , там твоя сукня прийшла з ательє.- ми замовляли нові костюми для конкурсу.
- - Ооо , це круто !
- - Мені довелось відправити її перешивати.
- - Але чому? - я помітила як зблиснули лукаві вогники в очах співрозмовника.
- - Воно тобі замале в грудях.
- Мої очі округлились. Такої нахабності від завжди вихованого та тактовного друга я не очікувала , боковим зором я помітила як Андрій всім тілом напружився , проте стримувався.
- - Звідки тобі знати , чи так воно і є ? - запитала я.
- - Ну ми з тобою з 6 років танцюєм в парі , до тогош я бачив тебе в різних сукнях. І знаю на око якої ширини в грудній клітці повинна бути сукня для тебе. Ну я пішов. До наступного разу. - махнувши рукою друг попрямував з зали.
- Андрій сидів похмуріший грози.
- - Щось сталось ?- запитала я.
- - Ні , нічого.
- - Я бачу , що щось сталось.
- - На скільки ви близькі ?- хлопець подивився мені прямо в очі. В тих очах було стільки смутку й болі.
- - Ти про що?
- - Про того танцюриста.
- - Він мені як брат. - чесно відповіла я.
- - А він так не вважає. Гаразд , ходімо ?
- - Куди ?
- - На каву. Я почекаю доки ти переодягнешся.
-