..Жив на світі старий Гарбуз. Вусища величезні, брови над очима нависли, оселедець за вухо закручений, у капелюсі солом’яному ходив він по городах, по дворах, дивився, як його родичі живуть. А їх наплодилося дуже багато, люди на них і уваги не звертали. Розповідав він своїм племінникам та онукам, який корисний рід гарбузовий:
– А чи знаєте ви, що ми можемо зцілювати від укусів змій, виводимо ластовиння, а хто на ніч стакан соку вип'є, той забуде про безсоння? Ми поліпшуємо стан шкіри у людей, зір, лікуємо серце, шлунок, печінку. А каша виліковує бронхіт, усуває високу температуру. Багато ще розповідав, ходив, голову задравши, гордився, який рід гарбузовий корисний.
А люди почули, і почали гарбузики зникати. Задумався дід Гарбуз:
– Що ж це я згубив свій рід, не гідний жити серед них.
І пішов куди очі дивилися. День іде, ніч іде. Кілька разів сонце за обрій ховалося і знову піднімалося, боки йому пригрівало. Вітерець легенький питав:
– Куди-куди? Ш–ш-ш-ш. Не йди, не йди.
Та не слухав Гарбуз, сумний був, ішов і думу думав.
Так дійшов до лісу. А вже й знову ніч спустилася на землю. Та тут і вдень сонця не побачиш.
– Угу-у-у, угу-у-у, - закричав Сич.
– Ух-ух-ух, - відповів йому другий.
– У-у-у-у-у, - донеслося звідкись вовче завивання.
– Сам винен, - прошепотів старенький сам собі. Страшнувато було йому.
Раптом він побачив вогники.
“Віконця лісової хатинки світяться”, - подумав Гарбуз і направився до неї.
Постукав він у двері раз, другий, третій - ніхто не відповів, а двері самі відчинилися. Зайшов старий - нікого, а пічка горить, в хаті тепло, він заліз під лавку і заснув. Опівночі проснувся від галасу, розкрив очі, виглянув з-під лавки. У хаті повно народу, тільки дивні всі. Під стелею літають Кажани, Привиди, в кутках танцюють Скелети, біля дверей у чорному балахоні з косою у руках стоїть смерть. За столом сидять Вампір і Вампірша, п'ють кров з фужера і пригощають бородатого сірого діда, одягненого у звірині шкури, у якого зелені очі палають у ледве освітленій хатині.
Сам він з недовірою розглядає фужер.
– Так це ж Лісовик, - згадав Гарбуз, як люди його описували.
Поряд сиділа жінка з довгими грудьми.
– Це ж дружина його, Лісунка, - впізнав старий.
Накривала на стіл потворна худа бабця з великою головою, булькатими очима, довгими руками, короткими ногами.
– Це ж господиня цієї хатинки - Кікімора. Знайшла порожню хату і хазяйнує, - згадував про Нечість все, що колись чув.
– Краще пригощайтесь моїм зіллям,- наливала в келихи пахучій зелений напій струнка молодиця, чорне волосся якої розсипалося по плечах.
– Оце наше, це й випити можна, - зраділи Лісовик та інша нечість, що сиділа за столом.
“Що ж це за зборище?! Не інакше, як святкують щось”, - подумав Дід.
– За Хеллоувін, - Вампір підняв фужер з кров’ю. - Більше двохсот років відмічаємо.
– Придумав же хтось, - захіхікала Кікімора.
– Це вигадали ще кельти, які жили на території сучасної Великої Британії, вони ділили рік на дві частини — світлу і темну (літо і зиму). Коли темна частина змінювала світлу (наприкінці жовтня), у кельтів починалися урочисті святкування, - почав розповідати Вампір.
– У кельтів був Новий рік - Сайман. Вважалося, що стирається межа між світом живих і мертвих, а душі, що відійшли в інший світ, можуть повертатися на землю, - проухкав Привид.
– Стародавні кельти, щоб задобрити духів, залишали для них частування за порогом оселі, - пропищали кажани.
– Створювали ліхтарі, щоб освітлювати дорогу душам, - прошамкотів Скелет.
– Споганили свято, зробили з нього Ніч пустощів, - невдоволено промовив вампір.
– От раніше вечірки Хелловіну проводили в стародавніх замках, де господарювали Привиди. Як же цікаво було! Ми піднімаємося високо-високо і починаємо бешкетувати: стогнемо, ухкаємо, плачемо, можемо по плечі постукати шукачів пригод. От вони тоді верещать, бігають по замку у пошуках місця, де б сховатися, - простогнав Привид. - А зараз..
– Добре хоч цю хатинку знайшли, - сказала Відьма.
– Цікаво створені люди, вони вважають, що у ніч Хелловіну відчиняються двері в потойбічний світ, і духи померлих приходять на землю, щоб знайти відповідне тіло, - промовив Вампір. На ньому був чорний плащ і циліндр, які він не збирався знімати. Білі клики вілізли з рота, на губах застигла кров, свіжі краплини стікали по бороді.
– А щоб відкупитися від Скелетів, Вампірів, Привидів вони насипають торбу ласощів тим, хто у них їх вимагає, - засміялася Вампірша.
– Раніше бідним та сиротам на помин душі давали, а зараз ходять вимагають ласощів, а то й намазують вікна автомобілів милом, закидають будинки яйцями і гнилою городиною, - обурювався Монстрик.
“Куди ж я потрапив, що ж зі мною буде?”- тихенько причитав Гарбуз.
Коли всі наїлися і напилися, Відьма вийшла із-за столу:
– Господине, а чи є у тебе який одяг?
– Звісно , - не зрозуміла Кікімора.
– Неси, ми зараз пограємо:”Одягни Скелета”. Ану, лисинький, іди до мене, а ви всі шикуйтеся в шеренгу. Одягаємо швидко і зразу відходимо.
Нечість вийшла з-за столу і вишикувалася. Відьма зав’язала очі Лісунці, покрутила її, дала сорочку:
– Одягай.
Скелет присів і вона одягла сорочку на голову. Відьма зразу ж підвела Вампіршу з зав'язаними очима, подала косинку. Та прив’язала її на руку. Так по черзі одягали Скелета, веселилися. Потім оглядали одягненого лисинького.
А зараз танець-гра “Не позіхай, повторюй”, Кікіморо, починай.
Де й взялася музика, а господиня показувала різні рухи, які повторювала вся громада. Вони всі стрибали, кричали, свистіли, пищали, сміялися.
– Ой і молодці, - не заспокоювалася Відьма. -Ох..
– Ми граємо, а головного персонажа нашого свята немає, - перебив її Вампір.
– Це кого? - закричали присутні.
Відредаговано: 06.11.2023