Глава 4: «Веселощі, починаються!» Частина перша!

Коли світло, від порталу згасло, Саша стояв посеред... згарища, саме того, де йому прилетіло блискавкою! Від побаченого, юний дракон-хафлінг, аж присвиснув!

--- Оце так! Ойя-ойя! Тепер бачу, що недарма, мене вчитель прихватизував з собою. А то дійсно, замість Санька дракона, був би Саньок присмажений до згорілої шкірочки. Хе-хе.:-- видавши таку нісенітницю, Саша видав нервовий смішок. І було від чого, як на людську думку. Саша стояв посеред рівного кола, радіусом метрів двадцять, з півтора метровим, в глибину кратером по центру.

---«Нічого собі, і скільки ж часу я пролежав, поки вчитель до мене дістався? Навіть не знаю, удача те, що я живий, чи заслуга того, що одним з моїх елементів являється вогонь? Хоча, те ж саме стосується і другого елементу, блискавки! Тож, мабуть, таки пощастило!»:-- зітхнув Саша, та повернув в бік дому.

По дорозі, Саша роздумував над тим, що йому розповідав Дерволварст, а також, гадав, як віднесуться домашні, до його «удачі» в лотереї. Він побоювався, що нічого не вийде і врешті решт, батьки відмовляться його, куди небуть, відпускати. 

---«А, навіть, страшно уявити, їхню реакцію, якби, вони дізналися, про всі мої пригоди, за останні кілька годин! Да ну на... Батя б мене прибив!»:-- Саша, аж здригнувся, уявивши, що б з ним зробили, а потім зітхнув з полегшенням:---«Слава Богу, що, домашні не в курсі божевільності буття! І дякую вчителеві, що на деякий час заблокував мою форму дракона, а то точно б спалились!». На ці думки, Саша лиш гірко посміхнувся і настроївшись, на оптимістичний лад, вже спокійно прийшов додому.

Вдома, Саша, як за звичай, вислухав порцію невдоволеного бубніння на тему, цього разу було, «Нічого шаритися полями, коли такий дощ періщить, по бережи здоров'я!». Батько вже вочевидь відійшов, тож не думав накидуватися на сина з заявами, невдоволеними нотаціями і подібними вибриками, тому, Саша, мовчки вислухавши його, пішов до своєї кімнати, по дорозі перекинувшись парою слів з мамою, бабусею та сестрою. А зайшовши до своєї кімнати, просто влігся на ліжко. Полежавши так з пів годинки, ні про що не думаючи, Саша, підняв ліву руку в напрямку стелі, його погляд зупинився на браслеті.

---«Подумати тільки! Я, звичайний хлопчина, без, якихось талантів, став учнем Дракона, та ще й з іншого світу! Що ж, буде далі? Ха-ха.»:-- подумав Саша, а на його обличчі, непомітно, для нього самого, з'явилася посмішка:---«Це ж треба, такі викрутаси життя. Я не міг, таке ,навіть ,уявити. А ти ж ба, раз і сталося! Тільки, якби ж можна було знати, до добра це все, чи, може навпаки, до біди... Хоча стоп! Чого я тут собі голову грію? Як там казав вчитель? Я сам, можу писати свою долю?! Що ж, чудово! Значить, буду цим і займатися!»:-- знову розплився в посмішці Саша!

*** 

Прокинувся я, як і завджи, в сім ранку! Тільки но я розліпив очі, то відразу ж оглянув себе з ніг до голови, намагаючись зрозуміти, сон я бачив, чи таки правду. Хоча, одного погляду на «Браслет Пересмішника» та картку, з допомогою якої, у випадку чого, мені можна зв’язатися з Моросаї, мій мозок, таки закінчивши обробку спогадів і того, що я бачу, вирішив, що все таки, це був не сон, а справжня реальність. Тож, після пригод в Моросаї, продовжилося моє рутинне життя: город, сад та інше. Все йшло, як і завжди, своїм чередом. Але, чи на довго воно, так буде?

Протягом всього дня, мої думки, здебільшого, займали переживання, щодо того, як батьки віднесуться, до того, що я виграв в лотереї, та те, як би це обіграти, щоб не запідозрили лохотрон... Ага, мені в школу, в одинадцятий клас, восени, сімнадцять років стукне, а тут, ще треба буде звикати до нової школи, в іншому світі, а най неприємніше те, що я нічого не знаю крім того, що школа в іншому світі. Ну, вчитель давав мені деякі пояснення, але в них все зводиться до того що: Моросаї сам по собі, продвинутий , техно-магічний світ; в Моросаї панує, майже, повний порядок, немає, звичної для багатьох світів, расової дискримінації, ну чи її так мйстерно никають, що не видно, і все в такому ключі. Словом, занадто узагальнено, але, для першого уявлення, в принципі, достатньо. Але, не мені! Хоча, подумавши трохи більше, я прийшов до висновку, що, куди вчитель подінеться, все розкаже, хоче він того чи ні! Тож, який сенс, хвилюватися, такими питаннями? Правильно, ніякого! Тож і кидаємо, це невдячне діло! Так, завтра по плану, зв'язок з Моросаї, лиш би не забути, а то, відчуття таке, що ,якщо забуду, вчитель мені хвіст надире! Та ну, нафіг-нафіг! Тому, тримаємо в голові!

Зі вчителем, я вирішив зв'язатися, ближче до вечора. Оскільки, через блокування форми дракона, тимчасово були приглушені і способи зв’язку, згідно контракту, тому, вчитель і видав мені картку зв'язку. О четвертій годині дня, я зайшов до своєї кімнати, зачинив двері та підійшовши до столу, знайшов в барда... асиметричній композиції, з елементами драпірування, на моєму столі, картку зв'язку, та влігся на ліжко, тримаючи її в руці.

--- Так, як там було?:-- я почухав потилицю, згадуючи, що казав вчитель:

--- А точно!:-- легенько вдарив себе по лобі:--- Стиснути в руці і подумати, кого хочу викликати!

Власне, так я і зробив: стиснув картку в пальцях та уявив вчителя. За секунду відчув, наче з мене, в картку попрямував, якийсь, ледь помітний потік енергії, що мене трохи здивувало, але наступної секунди, я мало не звалився з ліжка, підстрибнувши з переляку!

---«Вчитель на дроті!»:-- весело гаркнуло в моїй свідомості і я аж підскочив на ліжку, мало з нього не впавши.

--- Teshbere! Вчителю! НА БІСА ТАК ЛЯКАТИ!!!:-- закричав я, але потім спохватився, та виглянув з дверей, щоб переконатися, що ніхто, дай Бог, мене не почув, знову зачинив їх.