Глава 1 «Початок»

Керемтернес Дерволварст відчув потужний викид сили, коли пролітав, милуючись краєвидами Землі, приблизно кілометрах в двадцяти від себе, десь там, саме вдарила не маленька така блискавка, картина доволі гарна, та й нагадує, що в порівнянні з природою майже всі раси у всіх світах безсилі. Чому майже? Да все просто! Із усіх світів в яких він побував, небільше десятка рас можуть не боятися гніву природи, оскільки в більшості випадків, вони і самі втілювали силу природи, ну і ще боги та дракони, хоча за свою расу  інколи були сумніви, хоча хто зна, десь так, десь інакше! Шляхи Великих Праотців не знані простим їх дітям! Тому і довго думати над цим, Дерволварст не любив, не було сенсу!

А от чому його так тягнуло на Землю, він себе запитував уже не раз! Ну було в цьому техногенному світі, з невеличкою долею мани, щось таке, що тягнуло його немов магнітом уже який рік поспіль, і Дерволварст прилітав сюди і ніяк не міг зрозуміти, чому? Хоча він і відчував, що тут йому стає якось легше, але ж хіба тільки це?!

--- Шість Великих Праотців Драконів! Чому ж мене сюди так тягне?! Що я тут маю зробити? Не розумію! Хоча, звісно приємно, рятуватися тут від Моросайської волокіти, але все ж таки, точно є ще щось, але я цього ніяк не можу зрозуміти!

Роздумував в голос Дерволварст, коли зпліск сили догнав його!

--- Так, так, так! А це, ще що унас тут таке! Невже когось із молодняка викрали і трошки вбили?! Ні не те, більше схоже, що зараз розкрилась кров Блукача! – Дерволварст зупинився та завис в повітрі, без поспіху махаючи крилами, та почісуючи підборіддя продовжив думати—Так, більш за все, хтось із не пробуджених зараз проходить природний процес пробудження крові дракона! А коли так, я повинен летіти туди, дитя ж і копита відкинути може!... «Ривок Вітру»

Дерволварст не помилився, зупинившись за кілька десять метрів від місця куди вдарила блискавка і від якого він відчув той викид сили, Дерволварст обімлів! На землі лежав хлопчина, років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, навкруг якого набирало силу буйство двох елементів, створивши коло... Слів не було, картина була заворожуючою, вогонь та блискавка не мов танцювали навколо збитого, товстуватого тіла хлопця, світло-русе волосся, сіро-зелені очі, обличчя звичайне, для людського звісно ж, в цілому звичайний людський хлопчик-підліток, яких Дерволварст бачив багато, але ці, цей танець...

--- Якщо він виживе, зможе стати сильним драконом! Я відчуваю в ньому щось таке, за його плечами буде багато справ, та і його елементи...--- Дерволварст усміхнувся, а в його очах промайнула цікавість, так він уже давно не цікавився чимось подобним...--- Ну, що ж! Думаю двоє учнів для мене зараз будуть тим, що треба, тим паче, що обидва хлопці дуже сильні носії, таких не було у нас уже пару тисячоліть, хоча знати цього їм не зовсім і потрібно!  Хоча, якщо я зараз не припиню ловити ґави, то можу залишитися без учня.

Сівши на землю, Дерволварст спокійнісінько пройшов через полум'я, що вирувало навколо вихору блискавки та вогню і зупинився біля самого його краю. Протягнувши руку він спробував торкнутися вихору, але відразу ж відняв руку, яку обдало неслабим електричним розрядом та припалило, точніше майже припалило, полум'ям:

--- Ось це сила, ось це чортяка!!! ---Посміхнувся Дерволварст і знову протягнув руку, але цього разу спинив її не торкаючись активної частини, він прикрив очі та звернувся до лементів, що вже почали збільшувати силу:

--- Я не ворог, я друг, і я той, що не зашкодить, хранителі душі, прошу вас пропустіть мене до свого носія! : -- і ступив у перед! Стіна із блискавки і вогню спочатку колихнулася до нього, але тронувшись його шкіри, розійшлася, відкриваючи прохід в центр кола де і лежав хлопчина, його нинішня ціль, якої він власне і досягнув. 

В ближчому огляді хлопчина явився трохи інакшим, ні це було те ж саме, але зросту він був по вище, якщо з гори здавалося, що він десь метер шістдесят, то от так в притул набігло всі метер сімдесят вісім. Дераолварст пвдійшов нахилився над ним, потягнув руку, торкнувшись грудної клітини на рівні серця і цокнув язиком:

---Тц! Мало не  спізнився! Сили тут хоч лопатою греби, але резерв не безкрайній, а от хранителі душі активувалися в перше, з'їли майже всю енергію, навіть до життєвої вже дісталися, погано, але виправити можна! Таак, а це у нас тут, що?...:

--- Дерволварст поглянув на руки хлопця, на тильних сторонах яких виступили лусочки, червоного кольору на лівій руці, та жовтого, хоча ні, прямо-таки золотого кольору на правій, лівий візерунок нагадував язичок полум'я, а от правий був схожий на кілька блискавок, що заплелися в один потік...:--- Краса, вперше бачу такі прекрасні мітки елементів!..

Продовживши бубніти, щось собі під носа, Дерволварст прикрив очі іще раз, права рука, якою він торкався тіла хлопця почала спочатку світитися, а потім її покрило полум’я, при цьому не спалюючи одяг хлопця, а навпаки прослизало під одяг і входило в тіло, передаючи йому енергію. Скориставшись нагодою Дерволварст заспокоїв хранителів і змусив їх повернутися в тіло хлопця, потім відняв руку від тіла хлопця, в ту ж мить зник вихор, що оточував їх, а полум'я що вирувало за стіною створеною хранителями потяглося до хлопця і так само було поглинути його тілом, як і полум'я котре йому дав Дерволварст.

--- Здається забагато енергії я в нього влив, чи це він сам присмоктався так? Хех! Ти диви який швидкий!  А ладний дракон буде!

Полум’я вже повністю поглинулось тілом і повіки хлопця колихнулися відкрившись, а напівпритомний погляд упав на Дерволварста, а потім очі знову закрилися, хлопчина знепритомнів.