А де підстава?

До школи доїхали без пригод.Попрощавшись з батьками виходжу з машини і йду до входу в альма-матер набираючи Таню. 

Таня-моя краща подруга,з якою ми дружимо з дитячого садка,коли я гралася лялькою ,а маленька дівчинка з двома коричнево-чорними косичками і наглими карими очима намагалася в мене її забрати.Мою ляльку! Ляльку ми тоді доречі зіпсувати,за що я отримала від мами,лялька-то була нова.Але,я отримала подругу,яка на наступний день пренесла в садок дві ляльки,одну з яких дала мені.Так і почалася дружба.

Так от, дзвонимо...

Ого, взяла телефон майже відразу.

-Лесь,ти де? Мене сьогодні тато раніше в школу привіз.Мені сумно!.-таке ,доречі, відбувається доволі часто.Тато Тані-офісний працівник , має не постійний графік роботи.Іноді може привезти Таню в школу раніше, тоді вона виходить до мене на зустріч і ми разом ідемо до на навчання.

-Знайома ситуація.Привіт.Ти в класі?.-запитую, хтозна,ця дівчина може піти десь "гуляти".-Враг народу ще не прийшов?.-а може ощасливить мене й не прийде до школи,або взагалі-переведеться.Знову!

-Угу,в класі.На твій превеликий жаль сидить тут.Чекаю.-і відключилася.

От за що мені це?

Швидко піднялася по сходах на другий поверх і заходжу в свій клас.Таня сидить на нашому з нею місці, біля вікна.І ця морда сидить на своєму.Як добре ,що як він приїхав в нас залишилися тільки місця в кінці класу на останньому ряду.І я не бачу його майже всі уроки.Майже-тому що, фізику,яку крім мене в класі ніхто не любить а як виявилося він теж любить(хоч щось хороше)ми сидимо обоє на перших партах ,добре що ряди різні.

Так, щось я не про те.

-Татьяно!Я хочу їсти!.-говорю відразу і чую чийсь смішок.І хто в нас цей безсмертний?Думаю,ви здогадалися хто саме.

-Я щось смішне сказала?

-Та ні, просто вважаю,що тільки ти могла сказати це як тільки зайшла до класу.

Незрозуміла.А де підколи?Що це з ним?

-Ем,ти живий?Бо щось говориш як розумна людина.-а що, правда.

-От так завжди.-стоп,чого він так похитав головою?!

-Іди ти!.-сказала я.

 Таня  саме зібрала речі і ми обійнявшись вийшли з класу.

-Ти це бачила?!.-запитую в подруги.

-Що саме?Що ви не повбивали один одного в словесному бої?Так, щось дивне,на нього не схоже,та й ти себе якось розумно вела,не возмущалася.

-Ага,дивно якось.І це я не про себе!.-відразу сказала,як почула що вона почала сміятися.-Угомонись вже.-чого ж вона кричить на весь коридор?!

-Угу,я спокійна.-так я і повірила.-о,от і їдальня.

Ого, швидко ми звісно дійшли .Я взяла булочку ,а Таня чай в стаканчику, пішли до кабінету де в нас проходитиме перший урок.Фізика!

Це напевно єдиний предмет, який Таня не любить і сидить не зі мною.Нетак,як вона говорить-її просто вчитель не любить.Даремно вона так,Павло Степанович дуже великий чоловік років 40-45.Матеріал подає доступно, рівень знань що потрібно.Але їй не так.

Ми швидко розсілися, поки нікого не має ми сиділи в кабінеті і як ми любимо , просто розмовляли.

Таня,як почесна пліткарка школи і в часності нашого міста розповідала, що скоро відкриють якийсь музей і щоб я не готувала планів на наступні вихідні.А я не проти,я тільки "за".Музеї і опири я люблю,те ж саме й з подругою.Ми часто ходимо на різні заходи.Це весело!

От так ми і провели хвилин 20.Вже саме почали приходити наші одноклассники.Аж не віриться,що скоро ми закінчимо школу,порозїжаємося по різних місцях,але деякі збираються залишитися тут.Я наприклад,хочу поступити в Києвський Політехнічний інститут.Прада ,факультет ще не обрала.

А Таня хоче на лікаря,але ще не вирішили куди саме буде подавати документи.

От так і живемо.

О,а ось містер-я-не-знаю-чому-я-повожу-себе-спокійно прийшов.Саме перед Павлом Степановичем.

Ітак, мене чекають 45 хвилин щастя!