Розділ 22. Ранковий хаос і таємний сніданок

Ранок у будинку, який колись був його власним, зустрів Віталія-Віту не звичним похміллям, а пронизливим дзвоном дитячого будильника. Він, тобто вона, розплющив очі, і перше, що побачив, були рожеві шпалери Софійчиної кімнати. "О, Боже, знову", — промайнуло в голові, коли він відчув довге волосся, що розсипалося по подушці. Він зітхнув. Попереду був новий день, і, що найважливіше, ранок з його дітьми.
Він обережно підвівся з ліжка, намагаючись не розбудити Софійку, яка солодко спала, обійнявши плюшевого ведмедика. Кожен крок у жіночому тілі все ще здавався йому дивним танцем, а стегна, здавалося, жили власним життям. Він прокрався на кухню, де панувала тиша.
"Так, сніданок", — подумав Віталій. У його чоловічому житті сніданок зазвичай складався з міцної кави та, можливо, вчорашнього бутерброда. Але тут, у домі Оксани, все було інакше. Він відкрив холодильник. Йогурти, фрукти, якісь дивні пластівці, що виглядали як сухі квіти. Жодної ковбаси чи яєць!
— Що вони взагалі їдять? — пробурмотів він, розгублено дивлячись на полиці.
Зрештою, він знайшов вівсянку. "Ну, це хоч щось зрозуміле", — подумав він. Він поставив каструлю на плиту, але, звиклий до швидкого приготування, забув, що вівсянка потребує часу. Через кілька хвилин з каструлі почала підніматися піна, а потім і сама каша, загрожуючи втекти на плиту. Віталій-Віта кинувся рятувати ситуацію, хаотично махаючи ложкою, ніби відганяючи злого духа. 
У цей момент на кухню зайшов Максим. Він був сонний, з розпатланим волоссям, і його очі ще не зовсім розплющилися.
— Доброго ранку, Віто, — пробурмотів він. — Що це так пахне?
— Це... це вівсянка, — сказав Віталій-Віта, намагаючись виглядати спокійно. — Твоя улюблена.
Максим скривився.
— Я не люблю вівсянку, — сказав він. — Я люблю млинці.
Віталій-Віта відчув, як у нього починає паморочитися в голові. Млинці? Він ніколи в житті не готував млинців! Але тут прокинулася Софійка, і її дзвінкий голос пролунав з кімнати:
— А я хочу млинці! Віто, ти ж вмієш готувати млинці?
Віталій-Віта зрозумів, що відступати нікуди. Він знайшов борошно, яйця, молоко і почав готувати. Це було справжнє випробування. Тісто розтікалося, млинці прилипали до сковороди, а він сам був весь у борошні. Він, чоловік, який колись міг з легкістю укласти будь-яку угоду, тепер боровся з млинцями. 
Нарешті, млинці були готові. Вони були не ідеальні, але діти їли їх з апетитом. Віталій-Віта дивився на них і відчував дивне тепло в душі. Він був поруч, він піклувався про них. Це було те, чого він так довго прагнув.
Після сніданку почався новий квест — збори до школи. Софійка не могла знайти свою улюблену шпильку, Максим забув зошит з математики. Віталій-Віта бігав по квартирі, шукаючи потрібні речі, допомагаючи зав'язувати шнурки (що виявилося напрочуд складним завданням для його нових, тендітних рук) і намагаючись при цьому не спіткнутися на підборах. 
— Віто, ти така швидка! — вигукнула Софійка, коли він, захекавшись, знайшов її шпильку.
— Я просто... дуже стараюся, — пробурмотів він.
Коли діти були готові, Віталій-Віта відвів їх до школи. Він стояв біля воріт, дивлячись, як вони йдуть, і відчував, як його серце стискається від ніжності. Він був їхнім батьком, але вони не знали цього.
Повернувшись додому, він побачив, що двері відчиняються. Це була Оксана. Вона була втомленою, але її очі засяяли, коли вона побачила Віту.
— Віта, ти просто рятівниця! — сказала вона. — Як діти?
— Все добре, — сказав Віталій-Віта, намагаючись виглядати спокійно. — Вони вже в школі.
Оксана посміхнулася.
— Дякую тобі, Віто, — сказала вона. — Ти просто диво.
Віталій-Віта посміхнувся у відповідь. Він зрозумів, що його "нове життя" — це не покарання, а шанс. Шанс бути поруч зі своїми дітьми, навіть якщо вони не знають, хто він. Шанс виправити свої помилки. Він, Віталій, тепер мав дві роботи: вдень — художник, вночі — няня. І обидві ці роботи були для нього шляхом до повернення. Він відчував, що його "холодний і тверезий розум"  тепер працює на повну силу, і він був сповнений надії. Він знав, що це буде нелегко, але він був готовий до всього, щоб повернути свою сім'ю.