Розділ 17. Підозра та прихована істина

Слова старої жінки звучали у голові Віталія-Віти, як далеке відлуння, але не менш бентежно. «Ти — це Віта. Вона — це твоя душа». Він стояв на березі моря, де вітер легенько розвівав його волосся, а шум прибою заспокоював його розбурхану душу. Проте, незважаючи на всю містичність цього моменту, у нього закралася підозра. Ця думка була холодною і гострою, як лезо, що пробивається крізь туман. Що, якщо все це — хитросплетіння, ретельно продумана помста Світлани?
Чому вона, його найлютіша шкільна ворогиня, раптом стала його найкращим другом і благодійником? Це не вписувалося в жодні рамки. Вона, що все життя шукала спосіб насолити йому, раптом стала такою прихильною? Це було неможливо.
Віталій, що був Вітою, вирішив провести власне розслідування. Він, тобто вона, пішов до номера, де, як він пам'ятав, залишився його старий телефон. Телефон, який, як він сподівався, не був знищений. І він знайшов його. Телефон був пошкоджений, але він зміг його відновити.
Він, тобто вона, почав переглядати повідомлення, які були на телефоні. І він знайшов повідомлення від Світлани. Вони були старими, і в них вона обговорювала, як вона хоче помститися Віталію за всі його образи. Вона писала, що хоче змусити його страждати.
Віталій-Віта був у шоці. Його серце шалено забилося. Він не міг повірити, що це відбувається. Він не міг повірити, що Світлана весь цей час вела подвійну гру.
— Я знав! Я знав, що це не просто так! — пробурмотів він. — Я знав, що ти щось приховуєш!
Він, тобто вона, поклав телефон у кишеню і вийшов з номера. Він вирішив, що він не скаже Світлані нічого, поки не дізнається всієї правди. Він вирішив, що він буде грати за її правилами. Він буде прикидатися, що він — Віта, і буде чекати, поки вона зробить помилку.
Коли він вийшов на вулицю, то побачив, що на нього чекав Ігор. Він посміхався, але Віталій-Віта вже не міг йому довіряти. Він думав, що Ігор, можливо, є частиною цього плану.
— Віта, ти готова? — запитав Ігор. — Ми повинні піти до моря.
— Готова, — сказав Віталій-Віта. — Я готова до всього.
Вони пішли до пляжу, де сонце вже сідало за обрій. Вітер легенько розвівав його волосся, а шум прибою заспокоював його розбурхану душу. Але Віталій-Віта вже не міг насолоджуватися цим моментом. Він думав про те, як він помститься Світлані, як він поверне своє життя.
«Це буде не просто так, Світлано», — подумав він. — «Я поверну своє життя. І я змушу тебе пошкодувати, що ти зі мною зв'язалася».
Віталій-Віта зрозумів, що це не просто подорож, а війна. І він був готовий до всього. Він був готовий до всього, щоб повернути себе, щоб повернути свою сім'ю. Він був готовий до всього, щоб бути гідним себе.