Розділ 9. Сюрпризи з минулого і теперішнього

Наступного ранку Віталій прокинувся з відчуттям, що його голова ось-ось розірветься на шматки. Похмілля! Але замість звичного запаху пива та цигарок, він відчував аромат дорогих парфумів та свіжої кави. Він відкрив очі та побачив, що лежить у своїй квартирі, а не в квартирі Світлани.
— Що це? — пробурмотів він. — Що відбувається?
Віталій сів на ліжку. Його голова все ще була важкою, але він відчув, що його ноги тепер не хитаються. Він підвівся і пішов до ванної кімнати. У дзеркалі він побачив своє власне відображення — похмуре, зневірене, з червоними очима. Він повернувся до свого тіла!
— Ура! — закричав він, і його голос, хрипкий і чоловічий, пролунав по всій квартирі. — Я повернувся!
Він почав радісно стрибати по кімнаті. Він повернувся! Він знову був собою! Але потім він відчув, що щось не так. Його телефон лежав на столі, але на ньому не було жодного повідомлення від банку чи Оксани. Натомість, на ньому блимало повідомлення від Світлани.
"Віталік, ти як? Я так рада, що ти повернувся! Я вже за тобою сумую. Давай сьогодні зустрінемося".
Віталій був збентежений. Він знову взяв телефон у руки та побачив, що на ньому було багато повідомлень від різних людей, з якими він раніше не спілкувався. Вони вітали його з поверненням і бажали успіху в новому проєкті. Він відкрив свою електронну пошту та побачив, що там теж було багато повідомлень. Вони були від різних художніх галерей та аукціонів, які хотіли купити його картини.
Віталій був у шоці. Він, Віталій, який ніколи в житті не малював, тепер був художником! Він, Віталій, який був алкоголіком та ігроманом, тепер був успішним бізнесменом! Він не міг повірити своїм очам.
І тут він почув, як хтось стукає у двері. Він підійшов до дверей та відкрив їх. На порозі стояла Оксана, його колишня дружина. Вона тримала в руках торт та коробку цукерок.
— Віталік, — сказала вона, — я так рада, що ти повернувся! Я так сумувала за тобою.
Вона кинулася йому на шию, і Віталій відчув, як сльози навертаються на його очі. Він обійняв її та поцілував у щоку.
— Я теж сумував, — прошепотів він. — Я так сумував за вами.
Оксана посміхнулася, і Віталій зрозумів, що це не сон. Це було його "інше життя". Він повернувся, але повернувся вже іншою людиною. І він знав, що тепер він повинен бути гідним цього життя, гідним своїх дітей та своєї колишньої дружини.