Розділ 6. Перші кроки в новому житті

Після того, як Віталій, який тепер мусив звикати до імені Віта, подолав квест "вдягнися як жінка", перед ним постала нова, ще більш епічна проблема. Взуття. На полицях стояли сотні пар, і всі вони, як на зло, мали високі, тонкі підбори. За своє життя Віталій ходив у кросівках, черевиках, сандалях, але ніколи — на шпильках.
— Віта, ти готова? — почула вона, тобто він, голос Світлани. — Нас чекає машина.
Віталій зітхнув. Йому здавалося, що він зараз бере участь у зйомках фільму жахів, де головний герой має пройти якесь складне випробування, щоб вижити. Він обережно взяв одну туфлю на високих підборах. Вагалася, як одягається на ногу, ніби вона була зроблена з кришталю. Коли він її взув, то відчув, що його ноги зрадницьки починають тремтіти. Він зрозумів, що це не так вже й просто — ходити на високих підборах. Він відчув, що його ноги змінюють форму, і він сам стає якимось іншим.
— Ти чого там так довго? — не витримала Світлана, зайшовши до кімнати.
Вона побачила, як Віталій з натугою намагається взути другу туфлю, і на її обличчі з'явилася весела посмішка.
— Віта, ти що, вчора так напилася, що забула, як їх одягати? Давай, я тобі допоможу.
Світлана взяла другу туфлю і взула її йому, тобто їй, на ногу. Віталій відчув, що його ноги тепер не належать йому. Він стояв, як манекен, і боявся зробити хоч один крок.
— Ну, ходімо, — сказала Світлана і взяла його за руку.
Віталій, як немовля, зробив перший крок. І тут же, як і належить у всіх смішних фільмах, він спіткнувся. Його нога підвернулася, і він ледь не впав. Світлана вчасно його підтримала, і вони обоє засміялися.
— О, Боже! — засміялася Світлана. — Ти що, вчора була така п'яна, що забула, як ходити? Давай, я тебе навчу.
Світлана взяла його за руку, і вони почали йти, як маленькі діти, які тільки-но вчаться ходити. Віталій, що був колись майстром своєї справи і міг пройтися по лезу бритви, зараз намагався пройтися по квартирі, що не хитаючись. Його стегна хиталися, ноги запліталися, а він сам почувався, ніби він танцює якусь дивну лезгінку.
Нарешті, вони дійшли до дверей, і Віталій, наче за помахом чарівної палички, знову відчув себе собою. Він вийшов на вулицю, і його очі засліпило яскраве сонце. На вулиці чекала машина, шикарна, чорна, з водієм.
— Ти готова, Віта? — запитала Світлана. — Нас чекають великі справи.
Віталій подивився на Світлану, на машину, на себе. У його очах все ще була паніка, але в ній вже з'явилося щось нове — інтерес. Він ніколи не думав, що життя може бути таким. І він зрозумів, що його "інше життя" тільки починається.