Розділ 4. Епохальний провал

Віталій прокинувся від настирливого, пронизливого звуку. Торохкотіло щось, схоже на китайський дзвіночок, але з явно нездоровим, істеричним відтінком. Сонце засліплювало очі крізь величезне вікно. Щось було не так. Стеля була занадто висока, ліжко занадто м'яке, а голова... голова була занадто важка, але водночас дивно легка. Він підняв руку, щоб потерти очі, але застиг. Його власна рука була такою ніжною, з тонкими пальцями та довгими доглянутими нігтями, ніби не він її власник, а якийсь манекен.
Він сів на ліжку. Навпроти стояло дзеркало, велике, в позолоченій рамі. В ньому відбивалася жінка. Неймовірно красива, з довгим, хвилястим каштановим волоссям, що спадало на плечі, з пишними формами, які він, Віталій, завжди цінував у жінках. Очі, що дивилися на нього з дзеркала, були карими, а зморшок на обличчі не було взагалі. Тільки невеличка родимка над губою. Віталій придивився уважніше, і в цей момент на його обличчі відбився весь спектр людських емоцій — від подиву до шоку. В його голові закрутилися колеса, і він відчув, що ось-ось закричить.
«Якийсь сон, — подумав Віталій. — Треба прокинутися! »
Він ущипнув себе за щоку. Боляче. Він спробував встати з ліжка, але щось не те. Ноги довгі, витончені, і навіть здається, що вони ходять трохи по-іншому. Коли він дійшов до дзеркала, то просто закляк. З дзеркала на нього дивилася незнайома жінка. У її очах відбивалися його емоції, але це були не його очі. Це було чуже тіло. І його мозок раптом згадав, що він вчора пив зі Світланою. І щось ще, про якісь переговори, якісь дивні слова, які не вписувалися в його звичний словниковий запас.
«Ні, це не може бути!» — прошепотів він, але замість його голосу пролунав дзвінкий, чистий жіночий голос.
Він відчув, як у його голові щось клацнуло. Він підійшов до дзеркала ще ближче, і почав розглядати себе. Він був у шоці! Його тіло було схоже на тіло красивої жінки.
— Яке тіло! — прошепотів він, але замість його голосу пролунав жіночий голос, здивований і захоплений. — Ого!
У цей момент у кімнату увійшла Світлана, вже повністю одягнена. Вона виглядала бадьорою та посміхалася.
— Що ти там бурмочеш, Віта? — запитала вона. — Я приготувала сніданок. Тобі треба привести себе до ладу і поїхати на зустріч. Ми ж вчора так класно домовились!
Віталій повернув голову і подивився на Світлану, потім на себе в дзеркалі. У його голові почали з'являтися уривки вчорашньої розмови. Якісь переговори, якась нова робота, якась зустріч. І ось він, Віталій, який вже не Віталій, а Віта, сидить у чужій квартирі, у чужому тілі, і має йти на якусь зустріч, про яку він навіть нічого не знає.
«Ні, це точно сон, — подумав він. — Зараз я прокинуся, і все буде, як раніше. Я прокинуся у своїй квартирі, з похміллям, і піду до бару, щоб знову напитися!»
Але в той момент його погляд упав на телефон, що лежав на тумбочці біля ліжка. Замість його старого телефону там лежав новенький айфон. І на ньому блимало повідомлення від банку, про яке він вже встиг забути: «Ваш кредит погашено. Дякуємо, що ви наш клієнт!»
Віталій глянув на Світлану, що здивовано дивилася на нього. У його очах застигла тиша.
— Що? Що ти мені зробила? — прошепотів він, і знову жіночий голос, що належав його новій господині, пролунав у кімнаті.
Світлана засміялася.
— Та нічого, Віта! Ти просто забагато випила. А тепер ходімо снідати. Тебе чекає інше життя.