Розділ 2. Зустріч з минулим і крок до прірви

Після того, як Віталій насилу віддер голову від подушки і влив у себе чергову чашку кави, телефон зрадницьки ожив. Перше сповіщення прийшло від банку — SMS про прострочений платіж по кредиту. "Поповніть рахунок, щоб уникнути штрафних санкцій". Віталій лише скривився. Заповнювати там було нічим. Залишок на картці ледь покривав вартість двох пляшок пива.
За кілька хвилин завібрував месенджер. Повідомлення від Оксани. "Віталію, я більше не можу чекати. Якщо ти не погасиш аліменти протягом двох днів, я змушена буду звернутися до суду". Слова врізалися в його свідомість, як гострі ножі. Він набрав їй відповідь, але рука зависла над екраном. Що він міг сказати? "Пробач, Оксано, гроші на цей місяць пішли на вірну ставку в футболі, але я обов'язково відіграюся"? Це звучало, як черговий жалюгідний виправдання. Віталій вимкнув телефон і з досадою кинув його на диван.
Почуття провини навалилося на нього, але було ще щось, що штовхало його на вулицю. Це була спрага, яка вимагала негайного втамування. Він попрямував до найближчого кіоску за водою, але, як це часто буває, доля підкинула йому несподіваний сюжетний поворот.
Вийшовши з під'їзду, Віталій побачив їх. Софійка і Максим. Вони йшли до школи, занурені у свою розмову, такі дорослі, такі чужі. Софійка тримала в руці новий рюкзак з яскравим малюнком, а Максим вів її за руку, як справжній джентльмен. Їхня присутність налякала його, як привид. Віталій інстинктивно сховався за деревом, але було запізно. Максим побачив його першим.
Хлопчик на секунду застиг, а потім його обличчя скривилося. У його очах Віталій побачив образу і зневагу. Це було гірше, ніж будь-яка сварка. Він наважився підійти.
— Привіт, діти, — голос Віталія звучав тихо і невпевнено.
Софійка відразу ж відвернулася, притулившись до брата. Максим стояв, як стіна, і не відводив погляду.
— Ти ж обіцяв прийти на мій матч у суботу. І знову не прийшов, — голос Максима був сповнений холодної зрілості, не властивої його віку.
— Я... я був зайнятий. На роботі затримали. Вибач, синку, — Віталій розумів, як це звучить брехливо.
— Неправда. Ти знову пив, — випалила Софійка, її маленьке личко було серйозним, а очі сповнені сліз. — Ти ніколи не тримаєш свого слова.
Ці слова боляче вдарили в серце. Віталій відчув, як ком підступає до горла. Він хотів їх обійняти, сказати, що любить, що все виправиться, але не міг. Він стояв, як вкопаний, дивлячись на те, як вони, його діти, йдуть далі, залишивши його наодинці зі своїм болем і почуттям повної нікчемності.
На роботу Віталій так і не пішов. Який сенс? Якась невидима сила повела його не до автобусної зупинки, а в протилежний бік, до знайомого входу з вивіскою "Кривава Мері". Саме тут, за барною стійкою, Віталій сподівався знайти забуття і хоча б на кілька годин сховатися від себе самого. Він знав, що це шлях у нікуди, але іншого він не бачив. Поразок у його житті було занадто багато, і ще одна, здавалося, вже не мала значення. Він опустився на стілець, замовив подвійну, і ще не знав, що ця ніч стане для нього початком іншого, абсолютно божевільного, життя.