Розділ 1. Зачароване коло поразок

Будильник надривно запищав о сьомій ранку, нагадуючи Віталію про черговий день, який він чомусь вперто називав життям. Насправді це більше нагадувало замкнене коло: прокидання з важкою головою, безглузда робота, вечірні посиденьки з пляшкою чогось міцного та клацання кнопок в онлайн-казино до глибокої ночі. І так по колу.

​Колись він був іншим. Успішним торговим агентом, якого цінувало начальство і поважали клієнти. З люблячою дружиною Оксаною, двома чудовими дітьми — семирічною Софійкою з її безкінечними запитаннями та тринадцятирічним Максимом, який починав цікавитися дівчатами та комп'ютерними іграми. Тоді Віталій відчував себе королем світу.

​А потім щось пішло не так. Спочатку з'явилася "невинна" звичка знімати стрес після важкого робочого дня келихом пива. Потім до пива додалася горілка "для настрою". А там і до азартних ігор було недалеко — легкий спосіб швидко заробити, як йому здавалося. Спочатку щастило, адреналін п'янив не гірше за алкоголь. Але фортуна, як відомо, дама примхлива.

​Оксана довго терпіла його запізнення, запах алкоголю, постійну брехню про затримки на роботі. Сльози, вмовляння, сварки — нічого не допомагало. Віталій жив у своєму викривленому світі, де чергова виграна ставка здавалася важливішою за дитячий ранок у садочку, а гудок таксі, що привіз його додому під ранок, звичнішим за ніжний поцілунок дружини.

​Розлучення стало неминучим. Оксана забрала дітей і пішла, залишивши Віталія наодинці зі своїми боргами, кредитами та порожньою квартирою, яка колись була наповнена дитячим сміхом. Тепер же її стіни пам'ятали лише його п'яні розмови сам із собою та клацання мишки в онлайн-казино.

​Аліменти Віталій виплачував із запізненням, часто взагалі забував. Гроші, які могли б піти на потреби Софійки та Максима, осідали в кишенях букмекерів або пропивалися в найближчому барі. Совість іноді ворушилася, гризла зсередини, але ненадовго. Чергова доза алкоголю або надія відігратися швидко її приглушували.

​Сьогоднішній ранок не був винятком. Голова гуділа, в роті пересохло, а в кишені знову вітер гуляв. На роботу йти не хотілося, але треба було хоч якось заробляти на чергову порцію "забуття". Віталій насилу підвівся з ліжка, подивився на своє відображення у дзеркалі. Звідти на нього дивився похмурий чоловік з помятим обличчям і запаленими очима, мало схожий на того успішного красеня, яким він колись був.

​"До чого ж я докотився...", — майнула думка, але тут же була відкинута. Не час для самокопання. Треба випити кави, прийняти холодний душ і якось пережити цей день. А ввечері... ввечері можна буде знову спробувати щастя. Або просто напитися і забутися. Іншого життя у Віталія зараз не було. Та й чи хотів він його? Десь глибоко всередині ще жевріла слабка надія на краще, але з кожним новим програшем, з кожною новою пляшкою вона згасала все сильніше.