Глава 6. Сяючий Скарб і повернення додому

Бурячок і Картопелька поспішили до зали, звідки лунала пісенька Морквинки. Світло від сяючих стін сліпило очі, а в центрі зали стояв величезний кристал, який виблискував усіма кольорами веселки. Поруч із ним танцювала Морквинка, тримаючи в руках маленьку блискучу кульку, яка світилася, наче маленьке сонце.

– Морквинко! – гукнули Бурячок і Картопелька в один голос.

Морквинка обернулася, її руда гичка закрутилася від радості.

– Ой, друзі! Ви мене знайшли! – Вона підбігла й обняла їх так міцно, що Картопелька ледь не впустила свої насінини. – Я знала, що ви прийдете!

– Що це за місце? І що за Сяючий Скарб? – спитав Бурячок, оглядаючи кристал.

Морквинка посміхнулася й підняла свою блискучу кульку.

– Це не просто скарб, а Чарівна Іскра! Вона робить усі овочі на городі смачнішими, веселішими і міцнішими! Я почула про неї від старого Часника-Бородача й вирішила знайти, щоб наш Город став найкращим у світі!

Картопелька здивовано заморгала.

– То ти весь час була тут, щоб зробити нас смачнішими? А ми думали, ти в біді!

Морквинка засміялася.

– Ну, я трохи застрягла в цій залі, бо кристал не пускав мене назад, поки я не заспіваю йому три пісні. Але тепер, коли ви тут, ми можемо повернутися разом!

Гарбузя, яка тихо підійшла, кивнула.

– Чарівна Іскра – це серце нашого Городу. Вона тепер у безпеці з вами. Беріть її та повертайтеся додому. Але пам’ятайте: Іскра сяє, тільки коли овочі дружні!

Друзі, тримаючи Іскру, рушили назад через Печеру. Грибєїк проводжав їх, лоскочучи на прощання, а Кабачкові Брати, побачивши Іскру, так зраділи, що влаштували танець прямо на стежці. Навіть Часник-Бородач, зустрівши їх біля лісу, схвально погладив бороду.

Коли Бурячок, Картопелька й Морквинка повернулися на Город, усі овочі зібралися на грядці. Цибулька плакала від радості (як завжди), а кабачки гучно реготали. Морквинка поклала Чарівну Іскру в центрі Городу, і грядки одразу засяяли яскравіше, а овочі відчули себе сильнішими й веселішими.

– Ми зробили це разом! – радісно сказав Бурячок, поправляючи капелюшок.

– І все завдяки моїм насінинаам! – додала Картопелька, гордо показуючи жменю, яка вціліла.

Морквинка заспівала свою пісеньку, і весь Город підхопив: "Я морквинка, я руда, всіх веселю я без труда!" Того вечора вони влаштували великий бенкет із борщем, салатами й картопляними пиріжками, а Чарівна Іскра світила над ними, нагадуючи, що дружба – це найцінніший скарб.